Читати книгу - "Капітула Дюни, Френк Херберт"

Ілюзія полегші зненацька розсіялася, коли сонце припекло їй голову і плечі. Вона була змушена вдатися до метаболічного контролю, щоб налаштувати температуру тіла.

Водограй, відкидаючи сонячні зайчики, плюскотів посеред центральної площі. Безтурботність, яка невдовзі дійде кінця.

«Облишмо це поки. Мораль!»

Вона чула, як її супутниці, ідучи позаду, звично нарікають на «довге сидіння в одній позі». По той бік площі видно було вітальну делегацію. Одраде розпізнала на її чолі Цімпей — керівницю Пондрілла.

Помічниці Матері Настоятельки вийшли на блакитні плитки фонтанної площі — всі, крім Стреггі, що стояла поруч із Одраде. Плюскіт води привабив і групу Тамелейн. Одраде подумала, що все це — частини і складові людської мрії, такої древньої, що годі повністю її відкинути.

«Родючі поля і відкрита вода — чиста питна вода, в яку можна занурити обличчя, щоб втамувати спрагу».

І справді, частина її групи саме цим і зайнялася біля фонтана. Їхні обличчя виблискували від вологи.

Делегація Пондрілла зупинилася біля Одраде, на тих самих блакитних плитках фонтанної площі. Цімпей привела ще трьох Превелебних Матерів і п’ятьох старших аколіток.

Усі ці аколітки майже дісталися стадії Агонії, помітила Одраде. Прямота їхніх поглядів показувала, що вони усвідомлюють близькість випробування.

Цімпей належала до тих, кого Одраде зрідка бачила в Централі, коли інколи прибувала туди як вчителька. Виглядала належно: бронзове волосся було таким темним, що при цьому світлі здавалося червонясто-чорним. Вузьке обличчя, таке суворе, аж похмуре. Її риси зосереджувалися довкола цілковито синіх очей під тяжкими бровами.

— Ми раді тебе бачити, Мати Настоятелько. — Судячи зі звучання, так воно і було.

Одраде ледь схилила голову. «Я тебе чую. Чому ти така рада мене бачити?»

Цімпей зрозуміла. Вказала на високу Превелебну Матір із запалими щоками поруч себе.

— Пам’ятаєш Фалі, нашу Розпорядницю Садів? Фалі саме була в мене з делегацією садівників. Серйозна скарга.

Обвітрене обличчя Фалі здавалося трохи сіруватим. Перепрацьовує? Мала тонкі вуста над гострим підборіддям. Бруд під нігтями. Одраде відмітила це зі схваленням. Не боїться копирсатися в землі.

Делегація садівників. Тож потік скарг вибухово наростає. Вони мусять бути серйозними. Інакше Цімпей не клопотала б ними Матір Настоятельку.

— Вислухаймо їх, — сказала Одраде.

Зиркнувши на Цімпей, Фалі виголосила детальний речитатив, не забувши навіть про кваліфікацію лідерів делегації. Усі вони, звичайно, були добрими людьми.

Одраде розпізнала схему. Відбувалися конференції, на яких ішлося про неуникні наслідки, Цімпей була присутня на кількох таких. Спробуй пояснити своїм людям, що далекий піщаний черв (якого, може, ще й не існує) вимагає цих змін? Як пояснити хліборобам, що йдеться не про «трохи більше дощу», а про всю погоду планети, саму серцевину клімату? Додатковий дощ може означати зміну напрямку вітру на значних висотах. Це, своєю чергою, змінило б ситуацію деінде, спричинивши наповнений вологою сірокко, не лише неприємний, а й небезпечний. Аж надто легко викликати торнадо, неправильно підібравши умови. Планетна погода не така проста річ, щоб регулювати її легкими корегуваннями. «Як я цього часом вимагала». Щоразу слід було ретельно перераховувати всю систему рівнянь.

— Вирішальний голос належить планеті, — сказала Одраде. Це була стара приказка Сестринства — нагадування про людську омильність.

— Дюна й досі має право голосу? — спитала Фалі. Більше гіркоти в питанні, ніж очікувала Одраде.

— Я відчуваю спеку. Дорогою ми бачили листя у ваших садах, — промовила Одраде. «Я знаю, що тебе турбує, Сестро».

— Цього року ми втратили частину врожаю, — сказала Фалі. В її словах відчувалося звинувачення: «Це твоя провина!»

— Що ти сказала своїй делегації? — спитала Одраде.

— Що пустеля мусить збільшуватися, а Погодна служба більше не може робити всі зміни, яких ми потребуємо.

Правда. Відповідь, з якою можна лише погодитися. Неадекватна — так часто буває з правдою, — але це все, що в них зараз є. Невдовзі доведеться віддавати ще щось. А тим часом будуть нові делегації та втрати врожаю.

— Вип’єш з нами чаю, Мати Настоятелько? — дипломатично втрутилася Цімпей. «Бачиш, як це наростає, Мати Настоятелько? Тепер Фалі повернеться до своїх справ у саду й городі. Послання вручено».

Стреггі кашлянула.

«Цей клятий знак слід придушувати! — Але його значення було ясним. Стреггі відповідала за їхній розклад. — Мусимо йти».

— Ми пізно виїхали, — сказала Одраде. — Зупинилися, лише щоб розім’яти ноги та глянути, чи є у вас проблеми, з якими ви не можете впоратися самі.

— Ми впораємося з садівниками, Мати Настоятелько.

Енергійний тон Цімпей сказав значно більше. Одраде ледь не усміхнулася.

Інспектуй, скільки хочеш, Мати Настоятелько. Дивись усюди. Ти знайдеш у Пондріллі бене-ґессеритський лад.

Одраде глянула на автобус Тамелейн. Частина її групи вже повернулася досередини, де працював кондиціонер. Тамелейн стояла біля дверей, звідки чула всю розмову.

— Мені добре відгукувалися про тебе, Цімпей, — сказала Одраде. — Ти можеш обійтися без нашого втручання. Я аж ніяк не хочу навантажувати тебе клопотами про свій супровід, надмірно численний. — Це останнє так голосно, що всі напевне почули.

— Де ви зупинитесь на ніч, Мати Настоятелько?

— В Елдіо.

— Деякий час я там не була, але чула, що море значно зменшилося.

— Повітряні спостереження підтверджують те, що ти чула. Немає потреби попереджати їх, Цімпей. Уже знають. Ми мусили підготувати їх до такого нашестя.

Розпорядниця садів Фалі зробила маленький крок уперед.

— Мати Настоятелько, якби тільки ми могли…

— Скажи своїм садівникам, Фалі, що у них є вибір. Можуть нарікати й чекати тут, доки з’являться Всечесні Матрони й захоплять їх у рабство, або ж можуть наважитися й вирушити в Розсіяння.

Одраде повернулася до автомобіля і сиділа там, заплющивши очі, доки не відчула, що дверцята зачинилися, а вони вже добре від’їхали. Тоді розплющила очі. Вони виїхали з Пондерілла й перейшли на гладеньку дорогу крізь гладеньке садове кільце. Позаду Одраде панувала напружена тиша. Сестри глибоко задумалися, обмірковуючи недавню поведінку Матері Настоятельки. Ця зустріч нікому не принесла задоволення. Аколіткам, природно, передався цей настрій. Стреггі здавалася похмурою.

Ця погода вимагала уваги. Скарги неможливо було втихомирити словами. Причина була загальновідомою, але зміни зосталися центральною точкою. Видимою. Не можна було нарікати на Матір Настоятельку (без поважної причини!), та можна було ремствувати на погоду.

«Навіщо сьогодні влаштували такий холод? Чому сьогодні, коли я мушу вийти з дому? Коли ми