Читати книгу - "Сфера"

— Так. Але ж є речі, яких вона можуть не зрозуміти.

— Бо ніколи самі не були доньками та синами?

— Ні. Але…

— Мей, серед твоїх родичів чи друзів є геї?

— Є.

— Чи знаєш, наскільки життя геїв було інакше до того, як вони повилазили зі сховків?

— Маю певне уявлення.

Бейлі підвівся і знову взявся до сервізу. Долив чаю собі і Мей, а тоді знову сів.

— Щось не впевнений. Я з покоління, яке виходило зі сховків дуже тяжко. Мій брат — гей, і аж у двадцять чотири роки він зізнався у цьому батькам. А до того, це мало його не згубило. Воно гнило в ньому, як пухлина, і щодня збільшувалося. Але чому він вважав, що краще тримати все це у собі? Коли він розповів батькам, вони й оком не повели. Він створив собі драму в уяві — ота секретність, той тягар своєї великої таємниці. І частина проблеми, так уже історично склалося, полягала в тому, що такі, як він, теж тримали це у собі. Вихід зі сховку був дуже важкий, аж поки вийшли з нього мільйони інших чоловіків і жінок. Потім це вже стало значно легшою справою. Коли мільйони чоловіків і жінок вийшли із шафи, гомосексуалізм із такого собі загадкового збочення перетворився на мейнстрімний життєвий шлях. Ти стежиш за моєю думкою?

— Так. Але…

— І я стверджую, що в будь-які країні, де досі переслідують геїв, можна миттєво змінити ситуацію, якщо всі геї та лесбіянки одночасно вийдуть зі схованок на публіку. Бо тоді їхні переслідувачі, а також ті, хто мовчки підтримують ці гоніння, усвідомлять, що вони цькують щонайменше десять відсотків населення — зокрема своїх синів, доньок, сусідів і родичів, навіть власних батьків. Одразу їхній підхід стане неприйнятний. А переслідування геїв чи будь-яких інших меншин стає можливе тільки з огляду на їхню утаємниченість.

— Так. Але я про це навіть не замислювалася.

— То нічого, — задоволено заспокоїв він і сьорбнув чаю. Провів пальцем по верхній губі, витираючи її. — Отже, ми дослідили згубний вплив таємності у сім’ї та в стосунках між друзями, а також роль таємності у переслідуванні великих прошарків населення. А тепер продовжимо шукати ділянки, де таємність може бути корисною. Звернімо увагу на політику. Як ти вважаєш, президент має щось приховувати від людей, якими він чи вона керує?

— Ні, але, очевидно, мають бути речі, про які нам знати не слід. Бодай задля національної безпеки.

Бейлі весело всміхнувся, ніби радіючи, що вона сказала саме те, що він від неї очікував.

— Невже, Мей? А пригадуєш, як такий собі Джуліан Ассанж оприлюднив кілька мільйонів сторінок таємної інформації США?

— Так, я читала.

— Насамперед це страшенно прикро вразило американський уряд, та й переважну більшість медіа теж. Багато людей подумали про серйозне порушення безпеки, про очевидну, безпосередню загрозу нашим чоловікам і жінкам в уніформі всередині країни та за її межами. Але чи пригадуєш ти, щоб через оприлюднення цих документів безпосередньо постраждав бодай один наш солдат?

— Не знаю.

— Ніхто. Жоден. Щось схоже сталося у сімдесятих з документацією Пентаґону. Жоден солдат анітрохи через те не постраждав. Пам’ятаю, з оприлюднених тоді паперів ми дізналися, що багато наших дипломатів полюбляють потеревенити про лідерів інших країн. Мільйони всіляких документів, а головним висновком стало те, що американські дипломати вважають Каддафі прибацаним, бо набирає в охорону жінок і має чудернацькі кулінарні смаки. Вже як на те пішло, ті документи лише посприяли розважливішій поведінці дипломатів. Вони стали ретельніше добирати слова.

— Але ж національна оборона…

— А що національна оборона? Небезпека загрожує лише тоді, коли ми не знаємо планів та мотивів країн, що вважаються нашими супротивниками. Або коли ті країни не знають наших планів, і їх це турбує, так?

— Наче так.

— А що коли вони знають усі наші плани, а ми знаємо їхні? І ми раптом звільняємося від того, що раніше називалося ризиком гарантованого взаємного знищення, приходячи натомість до гарантованої взаємної довіри. США не має якихось винятково підлих мотивів, так? Ми не збираємося стирати з лиця землі якусь країну. Хіба що іноді вживаємо непрозорих заходів, щоб отримати бажане. А якби всі були відкриті і щирі, і лише так?

— Було б набагато краще?

Бейлі широко всміхнувся.

— Так. Аякже. — Він поставив філіжанку на стіл і склав руки на колінах.

Мей знала, що не варто на нього тиснути, але язик її випередив:

— Але ж ви не хочете сказати, що всі мають знати все?

Бейлі широко розплющив очі, ніби втішився, що вона підштовхнула його до омріяної думки.

— Звісно, ні. Але я кажу, що всі мають право про все знати і мати у своєму розпорядженні необхідні для цього інструменти. На все нам не вистачить часу, а шкода.

Він трохи запнувся, замислився, а тоді знову глянув на Мей.

— Як я розумію, ти була не в захваті, що стала об’єктом презентації «ЛяЛя» Ґаса.

— Я була заскочена. Він не попередив мене.

— І все?

— У глядачів склалося про мене хибне враження.

— Хіба він оприлюднив неправильну інформацію? Якісь фактичні помилки?

— Ні, такого не було. Просто вона виявилася… роздроб-леною. Й, очевидно, тому здалася неправильною. Узяв із мене кілька уламків і видав за ціле.

— Інформація була нецілісна.

— Так.

— Мей, дуже добре, що ти це сказала. Як сама знаєш, «Сфера» прагне до цілісності. Ми прагнемо наповнити «Сферу» цілісною сферою наших зацікавлень. — І всміхнувся зі свого каламбуру. — Але ж ти знаєш кінцеву мету цілісності?

Вона не знала.

— Думаю, що так, — сказала вона.

— Погляньмо на наш логотип, — запропонував він і вказав на стінний монітор, де після його репліки вмить виник логотип. — Бачиш, як «с» усередині відкрита? Це мене мучить роками, бо є символом того, що маємо тут іще зробити, а саме — замкнути її. — Літера «с» на екрані замкнулася і стала повною сферою. — Бачиш? — сказав він. — Сфера найміцніша стереометрична фігура на світі. Ніщо не може її перевершити, її неможливо покращити чи вдосконалити. А ми саме такими і хочемо бути: досконалими. Тому будь-яка інформація, що від нас вислизає, все, що нам недоступне, заважає рухатися до нашої досконалості. Розумієш?

— Так, розумію, — погодилася Мей, хоча й не була певна.

— Усе це відповідає всім нашим цілям. Прагнемо зробити так, щоб «Сфера» могла допомогти нам, кожному зокрема, почуватися монолітними, а також знати, що враження інших про нас теж цілісні. І все це ґрунтується на неподільності інформації. Ми не хочемо мати відчуття, як оце виник-ло в тебе, коли світ отримує наш спотворений портрет. Як у розбитому дзеркалі. Якщо поглянути в розбите дзеркало або в потріскане, з вибитими фрагментами, то що побачимо?

Мей нарешті вловила, про що йому йдеться. Будь-яке