Читати книгу - "Біблія. Святе Письмо Старого та Нового Завіту"

11. Воскресіння Лазаря 1-44; юдейська рада вирішує вбити Ісуса 45-57

1 Був один недужий: Лазар з Витанії, села Марії та її сестри Марти. 2 Марія ж, брат якої Лазар слабував, була ота, що миром помазала Господа і волоссям своїм обтерла йому ноги. 3 Отож послали сестри до нього сказати йому: «Господи, той, що любиш ти його, слабує.» 4 Зачувши те Ісус, мовив: «Недуга ця не на смерть, а на славу Божу: щоб Син Божий ним прославився.» 5 Любив же Ісус Марту і її сестру, і Лазаря. 6 Тож як зачув, що той хворіє, ще два дні лишився на тому місці, де перебував. 7 Щойно по тому мовив до учнів: «Ще раз до Юдеї вирушаймо.» 8 Учні ж йому казали: «Учителю, оце недавно юдеї тебе каменувати хотіли, а ти знов туди ідеш?» 9 Відрік Ісус: «Чи не дванадцять годин дневі? Коли хтось удень ходить, то не спотикається, бачить бо світло світу цього. 10 Коли ж хтонебудь ходить уночі, то спотикається: у такому нема світла!» 11 Сказав ото, а тоді мовив до них: «Лазар, приятель наш, заснув. Піду, проте, і розбуджу його.» 12 А учні йому: «Господи, коли заснув, то й одужає.» 13 Про його смерть говорив Ісус, вони ж собі гадали, що про спочинок у сні мова його була. 14 Тож Ісус і каже їм одверто: «Лазар упокоївся, 15 і радію я за вас, що мене там не було, - щоб ви увірили! Ходім, однак, до нього.» 16 Тоді Тома, на прізвисько Близнюк, сказав до співучнів: «Ходімо й ми з ним, щоб разом умерти.» 17 Прибувши, застав Ісус його вже чотириденним у гробі. 18 Була ж Витанія недалеко Єрусалиму, стадій з п'ятнадцять, 19 і багато з юдеїв посходилося до Марти та Марії, щоб розважити їх по братові. 20 Почувши ж Марта, що Ісус наближається, метнулась йому назустріч, тоді як Марія сиділа в хаті. 21 Отож заговорила Марта до Ісуса: «Господи, якби ти був тут, - мій брат не вмер би! 22 А й тепер знаю, що все, що попросиш ти в Бога, Бог тобі дасть.» 23 І каже їй Ісус: «Твій брат воскресне.» 24 «Знаю, - каже до нього Марта, - що воскресне у воскресіння, дня останнього.» 25 А Ісус їй: «Я - воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши - житиме! 26 Кожен, хто живе і в мене вірує, - не вмре повіки. Віриш тому?» 27 «Так, Господи, - каже йому, - вірую, що Христос єси, Божий Син, який гряде у світ цей.» 28 Те сказавши, пішла й покликала свою сестру Марію та й каже пошепки: «Учитель прийшов і тебе кличе.» 29. Ледве та вчула це, підвелася притьмом та й подалась до нього. 30 Ісус ще не ввійшов у село; був він на тому місці, де його зустріла Марта. 31 Юдеї ж, що були в хаті з нею та її розважали, побачивши, що Марія встала похапцем і вийшла, пішли слідом за нею, бо думали, що до гробу подалась, аби там поплакати. 32 Та Марія, прийшовши туди, де був Ісус, і побачивши його, впала йому до ніг і сказала йому: «Господи, якби ти був тут, то мій брат не вмер би!» 33 Побачив Ісус, що вона плаче, а й юдеї, що прийшли з нею, плачуть і собі, тож відчув жалощі в дусі і, зворушений, 34 запитав: «Де поклали ви його?» Кажуть йому: «Іди, Господи, і поглянь.» 35 Заплакав Ісус. 36 І заговорили юдеї: «Бач, як він його любив!» 37 А деякі з них мовили: «Чи ж оцей, що сліпому очі зрячими вчинив, не міг так учинити, щоб і отой не помер?» 38 І знову жалощі відчув Ісус у собі і подався до гробу. А була то печера, і камінь лежав зверху. 39 «Відкотіть камінь», звелів Ісус. Марта ж, сестра померлого, каже йому: «Господи, відгонить уже: четвертий бо день.» 40 «А хіба я тобі не казав, - озвавсь Ісус, - що коли віруєш, то побачиш славу Божу?» 41 Відкотили отже камінь. І звів Ісус очі вгору й мовив: «Отче, тобі подяку складаю, що вислухав єси мене! 42 Я добре знаю, що повсякчас вислуховуєш мене, тож тільки з-за люду, який ото стоїть навколо, сказав я: щоб вони увірили, що ти мене послав.» 43 А промовивши те, кликнув на ввесь голос: «Лазарю, вийди сюди!» 44 І мертвий вийшов із зав'язаними в полотно руками й ногами та обличчям, хусткою обмотаним. І сказав їм Ісус: «Розв'яжіть його і пустіть, нехай ходить.» 45 І бачивши, що вчинив Ісус, увірували в нього численні юдеї, які зійшлися були до Марії. 46 Деякі з них, однак, пішли до фарисеїв та й оповіли їм, що вчинив Ісус. 47 Зібрали тоді первосвященики та фарисеї раду й заговорили: «Що робити нам? Силу чудес отой чоловік робить! 48 Якщо залишимо його так, то всі увірують у нього, тож нагрянуть римляни, місто наше знищать та й народ наш!» 49 Один же з них, Каяфа, що був первосвященик того року, мовив до них: «Нічого ви не розумієте, 50 то й не здогадаєтеся, що ліпше вам буде, коли один чоловік за народ помре, а не ввесь люд загине.» 51 Сказав же він так не від себе самого, але, бувши первосвящеником того року пророкував, що Ісус мав умерти за народ; 52 і не тільки за народ, але й за те, щоб зібрати в одне розкидані діти Божі. 53 Від того, отже, дня ухвалили вони його вбити. 54 Тому не ходив уже Ісус більше відкрито серед юдеїв, а подався звідти в околицю неподалеку пустині, у місто, зване Ефраїм, і перебував там з учнями своїми. 55 А надходила юдейська Пасха, і багато людей з країни прибуло перед Пасхою до Єрусалиму, щоб очиститися. 56 Вони отже шукали Ісуса і, стоявши у храмі, говорили