Читати книгу - "Лисиця для Альфи, Вікторія Стужева"

вона думала, що в нього хтось є.
бо коли він ловив для неї машину, а вона сідала і їхала, то завжди оберталася, щоб подивитися на нього через заднє скло. він теж проводжав машину поглядом, а потім обов'язково діставав телефон.
писав щось, напевно. або перевіряв пропущені дзвінки, на які не хотів відповідати в її присутності.

напевно, він писав: "крихітко, я нарешті звільнився, коли ми побачимося? вибач, що не брав слухавку".
і так тривало щоразу, щоразу.
вона думала: "нічого страшного. ми ж вільні й сучасні люди. без зобов'язань".
зараз такий час, що всяке трапляється, ні на кого сподіватися не можна.

все з'ясувалося потім, пізніше.
звісно, всьому є межа і кінець.
все таємне стає явним.
щоразу, коли вона сідала в машину, а він проводжав її поглядом, то діставав телефон і записував номер автомобіля і його марку.
тому що, ну самі знаєте...
зараз такий час, що всяке трапляється.
і ні на кого сподіватися не можна.

(з просторів інтернету)
_____________________________________________________________________________________

Було боляче усвідомлювати, що ти потрібна чоловікові тільки як грілка в ліжку. Цілу ніч я не могла зімкнути очей. Плакала годинами на проліт, і намагалася робити це якомога далі від Адама. Мені не хотілося, щоб він чув мої схлипи.

І тут мені в голову прийшла абсолютно божевільна ідея. Власне, лестив мені, звісно, статус альфа-суки, але вибачте, насамперед я дівчина, яка себе поважає. І відмовляюся жити з чоловіком на правах всього лише красивої привласненої речі... навіть якщо ми справжня пара...

Пізно ввечері, я дочекалася поки брати зарозумілої дівиці запросять мого чоловіка на суто чоловічі посиденьки на кухні. Чекати довелося недовго. Після полювання чоловіки відразу ж зникли з мого поля зору. Було неприємно і прикро, але дуже вже хотілося дати урок цьому нахабному вовку, і на дії пояснити, що зі мною так поводитися не можна.

Я схопила невеликий рюкзачок і склала запасні джинси і светр. Чесно кажучи, поняття я особливого не мала куди поїду, але звалити подалі від цього самця хотілося. Уперше в житті відчула себе лицемірною сучкою, адже за фактом, я користуюся його довірою... У цій справі, головне не попастися. У крайньому разі, здатися самій краще, ніж якщо він зловить мене і більше нікуди не випустить.

Якнайтихіше я прошмигнула через вітальню. З кухні почувся сміх і чоловічі голоси.

Було дуже цікаво послухати, про що вони говорять.

Я нагострила слух.

- Мені здається, твоя лисиця дає тобі жару, - з незрозумілою для мене інтонацією промовив один із братів. Я могла б подумати, що це комплімент, але звучало не надто схвально.

- Так, Адаме. Ми... як цілком вільні самці... хотіли б запитати, а ви не практикуєте змішані ігрища? - я не повірила своїм вухам. Це... ЯКІ ТАКІ ІГРИЩА?!

Почувся грізний рик мого чоловіка і жахливо гучний стукіт тіла об стіну. На додачу, судячи з усього, впав ще й стілець.

Я зрозуміла, що це сам натяк долі, яка дала мені прекрасну фору у вигляді бійки чоловіків. Не довго думаючи, швидким кроком я пішла з дому.

Моя любов вміє вбивати.

Пробач, що не сказав про це раніше.

Коли втискав у скрипуче ліжко

і цілував покусані пальці.

Моя любов тягуча, як мед,

і солодка, і гірка, і зла.

Вона тебе колись уб'є,

вже зараз трохи вбиваючи.

(Джіо Россо)
______________________________

Було нерозумно повертатися до того самого мотелю, в номері якого нам влаштували моторошне дійство, тож я вирішила, що найкращим варіантом буде мотель по-сусідству. Жодних інших варіантів у мене не залишалося, враховуючи, що зовсім скоро, якщо не вже, Адам помітить мою пропажу. У мене в запасі буде, буквально, години дві.

За цей час я встигну зателефонувати бабусі... Ми два дні вже не розмовляли, і, на мою думку, настав час. Мені терміново потрібна її допомога, інакше знову пропаду. Йдучи, я згадувала наше весілля... зустріч і життя з Адамом до того, як ми стали чоловіком і дружиною. Я думала, що це новий етап у нашому житті, так і належить скріплювати свої стосунки, але, на превеликий жаль, мої думки були помилкові. Дедалі більше я переконувалася, що, найімовірніше, наша зустріч була навіть підлаштована. Все, що склалося, здавалося тепер такою фальшивкою. Я ніколи не була про себе такої думки, що після перших неприємних слів чоловіка можу втекти, але як виявилося - можу. І навіть дуже хочу. Я могла б стерпіти всі образи і недомовки, але не цю. У будь-який момент, перебуваючи зі мною, він міг би померти. Абсолютно точно, що за нами стежать. І після того, що між нами було, він міг сказати мені такі слова? Чому я такого не дозволяю собі? Хоча ще на початку наших стосунків, я не стримувала себе і сказати мені хотілося багато чого.

Я сиділа в кав'ярні навпроти мотелю, в якому зупинилася, і спостерігала за людьми, які проходили повз мене, сиділи поруч. Розуміла, що деякі з них - звичайні люди, які не мають жодних справжніх пар. Люди, які можуть просто любити, не підкорятися настільки жорстоким, у деяких моментах, законам парності.

Кава завжди мене розслабляла. Подруга в десятому класі навіть жартувала, що мені й алкоголю пити не потрібно для веселощів. Достатньо буде всього лише чашки доброї кави. Напевно, згадуючи цей момент, я зрозуміла, що з цим переїздом і шлюбом втратила свою свободу, і в якийсь момент, особистість. Поруч зі мною завжди були близькі друзі, справжні, перевірені часом і труднощами. Але скільки разів, за весь період перебування в Лінс-Грод, я зателефонувала своїм друзям? Згадала про свою любов до малювання? Майбутню професію...

З цими почуттями і парністю, що дізналася вперше, я зовсім забула про себе. Про своє життя, в якому було так багато світлих моментів... Справжніх і щирих! Я потонула у своєму коханні, а Адам і не наполягав на моїй роботі... Вільного часу проводження.