Читати книгу - "Ти нікому не розкажеш, Олекса Мун (Alexa Moon)"

Аріс

Два тижні тому.

— Бля-я-я… я зараз напився б! — Карпо відкидається на спинку дивана та закидає руки за голову, зчіплюючи пальці в замок на потилиці. — На одну чокнуту поменшало. Влад, як справжнісінький Дід Мороз, виконав мою найзаповітнішу мрію. Врятував нас від Карини. На цей раз сподіваюся назавжди!

— Так-так, це все завдяки Владу. Низький уклін йому! — вимовляючи з іронією, брюнет однією затяжкою докурює цигарку. — До речі, про божевільних, де Настя? — Аріс гасить бичок, вдавлюючи його в попільничку. Він має бути зараз в іншому місті, а не тут у компанії брата… але хлопець пообіцяв собі дати Софі час. Нехай охолоне. Вона обов'язково засумує й сама, перша приїде.

— Стеж за язиком, братику! — Карпо погрозливо тицяє в нього вказівним пальцем. — Настя поїхала до батьків. Ще раз у моїй присутності, назвеш її божевільною — придушу! Я не шуткую. Наплюю на родинний зв’язок! Зрозумів мене?

— Не жени ти так! — скидає руки нагору. — Я з ввічливості поцікавився. Більше нічого про неї не спитаю.

— Отож, як щодо, напитися? — Карпо повертає розмову до "колишнього річища".

— Я не п'ю. Ти ж знаєш.

— Та я пам'ятаю, пам'ятаю. Але сьогодні настрій потребує. Знаєш, — Карпо розчіплює замок із руки та тягнеться за телефоном. — У мене є одна людина, яка допоможе тобі розслабитися.

— Тільки давай без Влада! — щиро просить Аріс. Не часто їм, братам, ось так випадає шанс разом провести час. Зазвичай, кожен постійно кудись поспішає, а тут склалося так, що обидва цього вечора тимчасово вільні. Ідеальний момент відновити братерські стосунки.

— Тобі треба дати йому шанс, — підморгує братові. — Ти просто погано з ним знайомий. — Затискає слухавку плечем й підносить палець до губ, натякаючи замовкнути.

Аріс закочує очі та відвертається. Подумки розуміючи, що вечір втрачено.

— Привіт Милий. Чи не розбудив? — Карпо ловить здивований погляд брата та грає бровами.

***
Карпо заносить руку і тричі стукає по залізних дверях під номером тридцять шість. За ним, сховавши руки в кишені, з незадоволеним обличчям стоїть Аріс.

Навіть залізним дверям не вдається приглушити всю ту лайку, яка долітає з квартири. Там справжній Армагеддон упереміш із жіночою істерикою та чоловічим спокійним голосом.

— Ми не вчасно! — летить у спину Карпу.

— Вчасно, — дивиться через плече на брата. — У них постійно так. Справжня італійська пристрасть. Гірше за нас з Настею.

Двері відчиняються і в під'їзд виходить невисокий брюнет. Позаду нього щось розбивається, лункою луною долинаючи до хлопців. Схоже, що цей предмет летів у спину господаря квартири, але промазав й зустрівся зі стіною.

— Та йди до біса, наркоман херов! — верещить жіночий голос. — Нехай у тебе станеться передозування. І менти нехай загребуть.

Решту прокльонів почути не виходить, оскільки Костиль голосно грюкає дверима та дивиться на тих, хто прийшов:

— Я з вами! — Костиль кидає коротку фразу та прямує до ліфта.

— Куди прямуємо? — вийшовши на свіже повітря, Костиль насамперед підкурює цигарку. Простягає відкриту пачку хлопцям. Аріс відмовляється, а Карпо із задоволенням виймає одну. Це його улюблені.

— Загалом ми прийшли до тебе за дозою, а потім за настроєм. — Відповідає Карп. — Як карта ляже.

— Ти ж пам'ятаєш, я покинув це лайно? — колишній барига накидає на голову капюшон.

Здається, дощ зривається.

— Але зв'язки в тебе залишилися?

— Можна пробити через Гошана, але не обіцяю, що буде щось міцне. Твоїх коліс точно немає.

— Я наздожену алкоголем, — відмахується Карпо. — А моєму молодшому братику й цього вистачить.Для першого та останнього разу. Сьогодні свято.

Аріс взагалі не розуміє, що зараз відбувається? Яка до біса доза? Його найкраща доза – це заснути на колінах Софії. Щоб вона запустила свої тоненькі пальчики йому у волосся та пускала по шкірі колючий струм, гладячи його по голові. А замість цього доводиться ділити вечір із сумнівними типами, напихати організм усякою погань та це все для того, щоб тримати себе в руках. Щоб не зірватися до неї, бо обіцяв дати час. Самому собі обіцяв.

— А ти? — Аріс запитує незнайомця, визираючи із заднього ряду крісел авто.

Хлопці вже перебралися в машину, де Костя щойно дзвонив до свого друга, домовляючись про пару косяків.

— Я не вживаю, — каже правду. — Просто вийшов провітритися.

— Як там Марина? Чув у доброму здоров'ї! — посміхається Карпо.

— Із цією істеричкою простіше застрелитися. І без неї здохнути хочеться. Вляпався ж? Замкнуте коло. — бурмотить останні фрази. — Куди їдемо?

— Давай до мене. Не знаю як Аріс під травою поведеться. Ще одну кулю клопотати не хочеться.

— Як це? — Костиль хмурить брови, уважніше розглядаючи молодшого брата Карпа.

— Поїхали. Це довга історія.

— Так. Лише через заправку. Туди якраз і Гошан має підскочити.
 

***

Солодкуватий дим білими клубами здіймається до стелі. Аріс розм'як на дивані в гордій самоті, затискаючи губами самокрутку. Інші сидять за обіднім столом, граючи в дурня.

Кажуть, у трави дві сторони: одна весела, друга не дуже. Здається, Аріс повернув убік під назвою "не дуже".

Курево ні хера не розслабляло. Навпаки, хлопця ніби притиснуло бетонною плитою до дивана, не дозволяючи навіть поворухнути пальчиками ніг.

Сторонні звуки, голоси, злилися в однорідну суміш та відійшли на другий план. Зараз перед ним тільки дим, що летить вгору. Він стелився під стелею, а далі його тягнув протяг до відчиненого вікна.

Нова затяжка. Видих. Дим знову робить свій невигадливий шлях.

Несподівано, дим починає набувати контуру.
Жіноча фігура стає з кожною миттю все виразнішою і виразнішою. Плечі, руки, довга шия. Талія, округлі стегна.

Аріс повільно моргає й ось перед ним вже стоїть його кохана дівчинка.

‍‌‌Як завжди гарна. Ніжна. Невинно опускає погляд униз й заправляє за вушко світлі пасма, що впали на обличчя.