Читати книгу - "Барсику, де мій заєць?, Тіна Вітовт"

- Розпочнемо з нашої академії, - вишкірився задоволений ефектом, який на мене справив, і продовжив із виглядом бувалого шукача, - навіщо шукати десь поза горами, коли під носом повно варіантів.

- Згідна. Коли розпочнемо?

...

От і я згадую все нашу домовленість розпочати пошук, але... Та скільки ж можна тим "але" плигати навколо мене?

Два тиждені тиші, просто таки суцільної та непробивної тиші, мене дратувало все навколо. Розумію, що можливо я надто вимоглива, та очікую зрушення у нашому розшуку ... Та напевно мені все ж таки потрібно набратися терпіння і сил, щоб пережити це випробування очікуванням, як би тяжко мені це не давалося.

От чому коли всім роздавали терпіння та витримку я тинялася незрозуміло де? Чи я не ту чергу зайняла і мені насипали імпульсивності три короба?

Досить таки вірогідна версія. Та про це можна і не нагадувати. Знаю сама прекрасно свій нестримний норов. Мене тільки зачепи і як сірник спалахую та кидаюся на амбразуру розбірок, щоб захистити свою честь від посягань, як моральних та психологічних, так і фізичних. 

Не можу нічого з собою вдіяти - не переношу несправедливості.

Та напевно наді мною зглянулися духи лісу, чи зайці вибачили, що на них так завзято полювала, та подали клопотання про розгляд моєї справи. От і ті духи подумали та вирішили кинути мені зернята сліду мого Барсика. Або хоча б чимось схожих індивідів на нього.

Северин якимось чином відкопав досьє студентів випускного та перед випускного курсу. Незнаю з ким там братик знюхався і що пообіцяв взамін, але щось мій хвостик відчуває пригоди на свою пухнастість. Принаймні якщо не мені, так братику точно. Надіюсь обійдеться, і ніхто не запідозрить нас у витоку інформації з архіву.

Ми переглянули досьє та виокремили всіх Ярославів із обох курсів. А їх трішечки набралося. Нажаль у поцуплених документах не вказувалася друга іпостась.

Я трохи побурчала що досьє якісь неповні та поверхневі. На що Северин пригрозив і ті повернути без копіювання знайденої, хоча б частково, корисної інформації. От так і сказав.

- Не подобається? Носом своїм крутиш? А ти подумай, що мені може влетіти, за те що на відпрацюванні в архіві академії, я позичив для домашнього читання особові справи студентів. Не вважаєш це порушення правил серйозним?

І це все було сказано з таким невдоволенням та осудом. Я прекрасно розумію що брат скоїв серйозне порушення, за яке його ніхто не погладить по голівці і не скаже: "молодець, так тримати далі". 

За таке можуть і з академії відрахувати. Або таке покарання вліплять, що до кінця року буде відпрацьовувати свої подвиги на благо академії. А все він робив тільки для мене, своєї молодшої сестрички, котра кілька місяців незрозуміло де пропадала з невідомим хлопцем, а він тепер мені допомагає його віднайти.

- Вибач, - присоромлено опустила очі, - ти ж знаєш яка я нестримана інколи буваю.

- Знаю, і мало того, приймаю тебе такою якою ти є і люблю безмежно свою шалапуту сестричку.

На цих словах він так обійняв що ледве кістки не переламав, так свою братерську любов мені показував. Та я і сама люблю свого шалапута братика, він один мене завжди і в усьому підтримував та підстраховував, хоч які навіжені ідеї приходили мені в голову. 

Так сталося і зараз. Я поставила мету знайти свого істинного, знаючи тільки ім'я та другу іпостась, ну і ще кілька особливостей. 

Северин навіть не думав мене відмовляти, а відразу втягнувся у цю авантюру. Так ще й встиг навмисне заробити покарання, щоб потрапити в архів. 

Чого, якщо чесно, не очікувала від нього. Братик завжди був старанним учнем, та майже ніколи не мав покарань через навчання. 

Це ж треба було так підхопити від мене вірус авантюризму.