Читати книгу - "Дим і попіл, Абір Мукерджі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Спочатку кімната здалася мені порожньою. А тоді між ліжком і туалетним столиком Не Здавайся помітив ніжку перекинутого стільця. Кинувся туди, я за ним. На підлозі, прив’язана до стільця, з кляпом у роті лежала місіс Маꥳр. Я допоміг Не Здавайся підняти її. Він вийняв із її рота кляп і кинув його на підлогу.
— З вами все гаразд, місіс Маꥳр? — запитав він.
Жінка була в шоковому стані.
Я поклав руки їй на плечі.
— Місіс Маꥳр.
Почувши мій голос, вона звела на мене очі і спробувала зосередитись.
— Ви знаєте, де ваш чоловік?
І знову вона нічого не сказала, просто похитала головою.
Я лишив Не Здавайся розплутувати мотузку, а сам пішов до коридору. Швидко відчиняв ногами двері, але щоразу кімната була порожньою.
Позаду залунали голоси, сходами затупотіли чоботи. Прибули люди майора Доусона. Я швидко повернувся до передпокою. Солдати вже почали обшукувати найближчі кімнати.
— Скажіть мені, що він тут,— гримнув майор. Обличчя його налилося кров’ю. За інших обставин я б отримав задоволення від його дискомфорту, але не зараз. Не сьогодні.
— Ми його не знайшли,— сказав я.— Його дружина лежала зв’язаною в одній зі спалень.
Доусон видав низку вигуків.
— Як у біса ми могли його загубити? — гаркнув він, і від голосу його завібрували стіни.
— Місіс Маꥳр може розповісти, що сталося, але припускаю, що Ґурунг обрав своєю ціллю саме її. Він зрозумів, що Маꥳр під наглядом, але лишався шанс, що за його дружиною не спостерігають. Він захопив її, тоді послав Маꥳру записку, вимагаючи повернутись додому.
— То де ж вони? — запитав Доусон.
Його люди продовжували обшук.
— Зникли,— відповів я.
— Зникли? Куди?
— Хтозна,— стенув я плечима.
— Ну, далеко відійти вони не могли,— заявив він.— Найпевніше, і досі в містечку.
— Можете зачинити браму,— сказав я,— але припускаю, що Ґурунг виконав домашнє завдання. Він знає, як увійти непоміченим та вислизнути звідси так, щоб його не впіймали. До того ж просто за садом річка. Якщо він знайшов човен, то вже на півдорозі до Калькутти.
Доусон потягнувся до кишені, намацав люльку.
— Не можна просто так чекати тут і нічого не робити,— вирішив він.— Я накажу, щоб браму зачинили і встановили спостереження за річкою.
— Робіть, що вважаєте за потрібне,— погодився я,— але якщо дійсно хочете уникнути катастрофи, скасуйте на сьогодні заходи з принцом.
Доусон зітхнув.
— Ви знаєте, що це неможливо. У віцекороля зв’язані руки.
— Тоді моліться, щоб Ґурунг прирізав Маꥳра і вирішив, що на цьому його помста за смерть сина закінчується. Якщо він зміг безкарно пробратися до такого військового містечка, як Барракпур, то які шанси зупинити його, якщо він вирішить убивати невинних громадян посеред Білого міста? І не лише британців. Індійців також.
Обличчя майора спохмурніло.
— Лишіть мені хвилюватися про британців,— заявив він.— Вам ліпше зосередитись на тому, щоб прибрати з вулиць індійців.
Тридцять чотири
У Не Здавайся, що сидів поруч, був такий вираз обличчя, що я одразу зрозумів, що його мозок аж кипів, намагаючись розв’язати Гордіїв вузол, у який сам себе і зав’язав.
— Що? — запитав я.
— Сер?
— Що хвилює вас цього разу?
Перед тим як відповісти, він замислився.
— Маꥳр,— промовив він.— Навіщо Ґурунгу його викрадати? Чому не вбити на місці?
— Може, часу не мав,— припустив я.— Хотів, щоб у жертви лишилися такі шрами, що й у його сина, а сам не знав, як швидко ми здогадаємось, куди подівся Мак-Ґір.
— Це означає, що він уб’є Маꥳра, щойно з’явиться достатньо часу.
— Можливо.
— Втім, щоразу в минулому він не квапився убивати: нам відомо, що він розпитував Данлопа перед тим, як його зарізати, а рани на руках Рут Фернандес і Пріо Таманга дозволяють зробити висновок, що він катував їх, щоб отримати інформацію. Можливо, з Маꥳром те саме?
— Цілком імовірно,— погодився я.— Маꥳр відповідав за об’єкт. Можна сказати, що він був верхівкою дерева. Але розраховувати на це не варто. А зараз ліпше викинути Маꥳра з голови і поміркувати, як переконати Даса відкликати демонстрацію.
— Так, сер,— погодився він.— А що, як Дас відмовиться поступитись?
— У такому разі,— завважив я,— сьогоднішній день він закінчить або знову у в’язниці, або мертвим, разом із великою кількістю своїх прихильників.
Слуга Даса невпевнено відчинив двері і привітав нас із таким виглядом, ніби з більшою радістю впустив би бандитів, що заявилися грабувати дім. Щоправда, шансів у них було б небагато, враховуючи озброєних поліціянтів біля входу на територію маєтку.
Нас провели до тієї ж величезної вітальні з дзеркалами й портретами і лишили чекати, доки слуга сходить за господарем. Нам не сиділося. Снайпер Ґурунг і досі був на свободі, тож нам найменше хотілося відпочивати в салоні багатенького юриста з комплексом мученика, пити чай, пояснювати йому, як іприт впливає на людину, і вмовляти скасувати демонстрацію.
Двері відчинилися, й увійшов Дас, за ним дружина та його лейтенант Субхаш Бос. На Басанті Дас було сарі кольору хакі, ніби вона сама була членкинею Конгресу волонтерів.
Дас склав долоні у вітанні.
— Прошу,— запросив він нас жестом на канапу.
Я прийняв запрошення — немає сенсу ускладнювати ситуацію без потреби, Не Здавайся також. Дас із дружиною зайняли місце на канапі навпроти, Бос примостився на підлокітнику. Позолочений годинник на комині тихенько пробив час.
— Бажаєте чаю? — поцікавилась місіс Дас.
Але час для люб’язностей
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дим і попіл, Абір Мукерджі», після закриття браузера.
