Читати книгу - "Королева Марго, Олександр Дюма"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— І дуже віддана вашій величності, — сказав Рене, — я так гадаю, принаймні.
Катерина усміхнулась і знизала плечима.
— Коли жінка кохає, — сказала вона, — хіба вона віддана кому, крім свого коханця? Ти приготував їй якийсь любовний напій, Рене!
— Присягаюсь, ні, пані.
— Гаразд, не будемо говорити про це. Покажи мені той новий опіат, про який ти казав і який має зробити її губи ще свіжішими й рожевішими.
Рене підійшов до поличок і показав Катерині шість невеличких срібних коробочок однакової форми, кругленьких, поставлених вряд.
— Це єдиний препарат, якого вона у мене просила, — сказав Рене. — Правда, ваша величність, я зготував його спеціально для неї, бо губи у неї такі ніжні, що шерхнуть і від сонця і від вітру.
Катерина відкрила одну коробочку, там була мазь чарівного кармінового кольору.
— Рене, — сказала вона, — дай мені мазь для рук, я візьму з собою.
Рене відійшов з свічкою і почав шукати в окремому відділі те, що прохала королева. Проте, він повернувся так швидко, що встиг помітити, як Катерина вхопила раптовим рухом одну коробочку і сховала під плащем. Він надто звик до крадіжок королеви-матері, щоб дозволити собі показати, ніби щось бачив. Отже, подаючи загорнуту в паперовий мішечок з ліліями мазь, яку звеліла дати Катерина, він тільки промовив:
— Ось, пані.
— Дякую, Рене! — відповіла Катерина. Потім, помовчавши з хвилину, додала:
— Понесеш цей опіат пані де Сов днів через вісім-десять, я хочу перша спробувати його.
І зібралась піти.
— Бажаєте, ваша величність, щоб я провів вас?
— Тільки до кінця мосту, — відповіла Катерина, — мене чекають там мої дворяни з ношами.
Вони вийшли і дійшли вдвох до рогу вулиці Баріллері, де Катерину дожидалося четверо дворян верхи на конях і ноші без герба.
Вернувшись додому, Рене перш за все полічив свої коробочки з опіатом.
Однієї не було.
XXI. Апартаменти пані де Сов
Катерина не помилилась. Генріх почав поводитись, як і раніш, і щовечора йшов до пані де Сов. Спершу він робив це з величезною обачністю, потім потроху його недовірливість зменшилась, він почав нехтувати обережністю, і Катерина незабаром без труднощів могла пересвідчитись, що королевою Наварською Маргарита тільки називалась, насправді ж була пані де Сов.
На початку нашого оповідання ми вже згадували про апартаменти пані де Сов; але двері, відчинені Даріолою для короля Наварського, щільно зачинились за ним, і приміщення це, театр таємничих любовних пригод беарнця, зовсім невідоме нам.
Приміщення це було схоже на ті приміщення, що їх принци відводять своїм підручним у палацах, де самі живуть, щоб завжди мати їх собі до розпорядження; воно було менше і не таке вигідне, як квартира в місті. Розташоване було воно, як відомо вже читачеві, на другому поверсі, над приміщенням Генріха, і двері його виходили в коридор, освітлений в кінці стрілчастим вікном з маленькими шибками в свинцевій оправі, і тому в вікно це навіть у найясніші дні могло пробиватись тільки тьмяне світло. Зимою вже з третьої години дня там доводилося світити лампу, але в лампу цю і влітку і взимку оливу наливали в однаковій кількості, отже лампа гасла о десятій годині вечора, і коли настали зимові дні, це було у великій пригоді двом закоханим.
Маленький передпокій, оббитий шовковою матерією з великими жовтими квітками, приймальня, обтягнута голубим бархатом, спальня, в якій ліжко з крученими колонками та шовковою запоною вишневого кольору відгороджувало куточок, де було дзеркало в срібній рамі і дві картини, що зображали любовні пригоди Венери[58] і Адоніса[59], — таке було приміщення, — тепер його назвали б кубелечком, — прекрасної дами з оточення королеви Катерини де Медічі.
Розгледівшись у кімнаті краще, можна було помітити в темному кутку її, напроти туалету з усіма його аксесуарами, невеличкі двері, що вели до молільні, де на підвищенні з двома приступцями підносився налой. На стіні у молільні, ніби на спокуту за згадані вище дві міфологічні картини, висіли три-чотири зображення найекзальтованішого спіритуалістичного змісту. Між цими картинами на позолочених гвіздках висіла жіноча зброя; в ту епоху таємних інтриг жінки ходили зі зброєю, як і чоловіки, і, бувало, володіли нею так само вправно.
Увечері, на другий день після того, як у метра Рене відбулися описані нами сцени, пані де Сов, сидячи в спальні на канапі, розповідала Генріху про свої побоювання і своє кохання, наводячи на доказ цих побоювань і цього кохання ту відданість, яку вона виявила в ніч, наступну після ночі святого Варфоломія, — коли Генріх, як ми пам’ятаємо, перебував у своєї дружини.
Генріх висловлював їй подяку. Того вечора пані де Сов була чарівна в своєму простому батистовому пеньюарі, а Генріх був дуже захоплений.
Під час цієї розмови Генріх, бувши справді закоханим, почав вдаватися в мрії. Пані де Сов, яка скінчила тим, що всім серцем перейнялась коханням, розпочатим з наказу Катерини, пильно дивилась на Генріха, намагаючись угадати, чи відповідає вираз його очей його словам.
— Ну, Генріх, — казала пані де Сов, — скажіть по правді: в ту ніч, коли ви спали в кабінеті її величності королеви Наварської з паном де Ла Молем у ногах, чи не жалкували ви, що цей достойний дворянин був між вами і опочивальнею королеви?
— Так, правда, люба моя, — сказав Генріх, — бо мені неодмінно треба було перейти через ту опочивальню, щоб дістатися до кімнати, де я почуваю себе так добре і де я такий щасливий в цю хвилину.
Пані де Сов усміхнулась.
— І ви не ходили туди з того часу?
— Заходив, коли казав вам про це.
— І ніколи не підете, не сказавши мені?
— Ніколи.
— Ви заприсяглись би?
— Так, звичайно, коли б я був гугенот, але...
— Що?
— Моя католицька віра, догмати якої я тепер вивчаю, каже, що присягатися не можна.
— Гасконець! — сказала пані де Сов, похитавши головою.
— А коли б, Шарлотта, я вас спитав, — сказав Генріх, — чи відповіли б ви на мої питання?
— Безперечно, — відповіла молода жінка, — мені нема чого таїти від вас.
— Ну, Шарлотта, — сказав король, — з’ясуйте мені раз назавжди, як сталося, що
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Королева Марго, Олександр Дюма», після закриття браузера.
