Читати книгу - "Де немає Бога"

— Тут гроші.

— Твої гроші, — підморгнув Чингіз.

Підморгування вийшло непереконливим. Артем не так побачив, як відчув, що талиш напружився. Хлопець розтулив рота, аби нагадати, що отримав зарплатню ще минулого тижня, та збагнув, що чоловіки й так це знають, тож тільки запитав:

— За що?

— Ні за що, — кинув Каха. — Поки що ні за що.

— Це аванс, — докинув Муса.

Артем перевів погляд на Нєфьодова — той єдиний серед присутніх був молодшим за нього, — проте росіянин, видобувши звідкись коробку сірників, нарешті підпалив цигарку та заховався за хмарою диму.

— І що я маю зробити?

— Дещо відвезти за кордон. — Каха говорив із підкресленою недбалістю, цідив слова одним кутиком рота. — Вантаж. Типу, невелику сумку.

Артемові пальці інстинктивно розтислися, і він акуратно відсунув конверт від себе.

— Тьомо, — Муса зробив невиразний жест рукою, — не очкуй.

— Чуваки, у що ви мене втягуєте? — Хлопець доклав зусиль, аби слова прозвучали впевнено й бадьоро, мовляв, це якась дурня, і мені насправді байдуже, що ви там надумали, проте посеред речення голос надломився, і закінчення фрази прозвучало так, наче він благав не вбивати його.

— Воу, воу, тихше, братішка. — Над верхньою губою Кахабера виступала брунатна, схожа на пипку на жіночих грудях бородавка; коли грузин розмовляв, бородавка смикалася, через що здавалося, ніби вона намагається відповзти від губ. — Ну, ти чьо, глянь, це ми — Славік, Муса, Чингіз — твої найкращі друзі, ніхто тебе, блядь, ні в що не втягує.

— Я хочу знати, що це за вантаж. — Каха не відповідав. Артем не витримав нетерплячого блиску в його очах і спрямував погляд на чеченця. Той також мовчав. — Що такого я повинен перевезти, щоб за це мені заплатили… — хлопець мотнув головою в бік гірчичного конверта, — скільки там?

— Багато, — сказав Муса.

— Півтори? Дві?

— Можеш порахувати. Вони твої.

Артем не поворухнувся. Упродовж хвилини ніхто не зронив жодного слова, і бубоніння телевізора проступило на перший план. Зрештою Каха кивнув Нєфьодову:

— Налий… тільки не мені, для них, мені не треба. — Потім клацнув пальцями, привертаючи увагу Артема, й тицьнув пальцем у конверт: — Зваж, це лише половина. Летиш, повертаєшся і отримуєш стільки само.

Артем закусив край нижньої губи.

— Там… у тій сумці, яку я везтиму… там теж будуть гроші?

Каха зітхнув:

— Ні.

Хлопець закліпав — його муляло запитати «а що там буде?», — проте розумів, що це неправильно, таке запитання ще не згода, але напевне поворот у небажаний бік. Натомість нетвердо проказав:

— Я відмовляюся. — Він був молодим і подеколи трохи наївним, але не дурним.

Каха з Мусою перезирнулися. Чеченець підсунув своє крісло ближче до табурета, на якому сидів Артем.

— Послухай, братан, добре, якщо ти хочеш знати, ми…

— Ні, ні, — хлопець відсторонився, — я не хочу. Не хочу навіть чути про це.

Каха жестом наказав Муслімові заткнутися, потім подався вперед і, впершись ліктями в коліна, заговорив:

— Ну чого ти боїшся? Чого кіпішуєш? Ми ж не ідіоти, братішка, реально подумай, просто, блядь, поворуши мізками: те, що ти везтимеш, коштує в рази більше за… — Каха майже закінчив «за твоє життя», та вчасно схаменувся, — за твою задницю. Тобі нічого не загрожує, ти нічим не ризикуєш насамперед тому, що ніхто не ризикуватиме тим, що ти везтимеш. У нас усюди свої люди, повір мені.

— У сумці наркотики, так? Там буде наркота?

— Тьома…

— До сраки це. Я не хочу. Я нікуди не поїду.

Грузин підвищив голос:

— Тьома.

— Я не брав ніяких грошей, і я нікому нічого не винен!

Каха похитав головою з виглядом людини, яка втомилася доводити очевидне.

— Ти ж розумний пацан. Ти вже от півроку в Москві, тобі не набридло розвозити одяг і піци? — Його голос мінився оксамитом. — Подумай про А´лію.

До цього моменту Артем прагнув якнайшвидше завершити розмову й піти. Після слів про дівчину хлопець скипів.

— А що Алія?

Кутасте обличчя грузина розпорола єхидна посмішка:

— Породиста сучечка, так?

— Вона не су… — У шлунок наче линули окропу, і хлопець прикусив язика. Тижнів п’ять тому, під час чергової п’ятничної вакханалії, він сп’яну розбовкав чоловікам про Алію. Похизувався. По тому Муса та Чингіз не оминали нагоди поглузувати з нього — цікавилися, як там його королівна. Артем зазвичай не реагував, вважаючи їхні кпини безневинними, зате тепер, перескакуючи поглядом з обличчя на обличчя, скрізь натикаючись на загадкові напівпосмішки, несподівано відчув, як нутрощами розпливається нестерпний пульсуючий жар. — Вона ж не хвойда? Ви ж не… — хлопець скривився. — Бля, та ви гоните! То ви це знали? Ви знали про неї? Вона просто повія?

Муса ляснув себе по лобі, опустив долоню на очі й похитав головою.

— Ну ти даєш, пацан.

— Не повія вона, не сци, — мовив Каха.

Артем однаково наїжачився:

— Тоді на хріна ти її вплутуєш?

— Я не вплутую. Я просто кажу, що твій фінансовий стан не дає змоги зробити таку сучечку, як Алія, щасливою. Розумієш, про що я? Такі баби для серйозних мужиків, а не для розвізників піци. Ні, ти не подумай, я ні на що не натякаю, мабуть, ти їй сподобався, просто уяви, як довго ти зможеш її втримувати. — Він прискалив око, крива посмішка не сходила з бородатого лиця. Артем понуро тупився у бородавку. — Ну? Уявив? Будеш водити на побачення до McDonalds’а? Покатаєш на метро? Чи на своєму драндулеті?

Каха кинув швидкий погляд на Мусу. Чеченець, склавши долоні біля губів, мовчав. Чингіз зсунувся і тепер уже напівлежав у кріслі. Посоловілі очі приклеїлися до телевізора. Славік Нєфьодов підкурював другу цигарку й намагався не дивитися на Артема. Каха правив далі:

— Не ображайся, брате, це Москва. Це гірше за джунглі, тут сотні таких, як ти, щодня б’ються за кращий шматок м’яса та за сучечок, як-от твоя Алія. — Каха прицмокнув, смакуючи останньою фразою, анітрохи не переймаючись тим, що її неначе зціджено із третьосортного фільму. — Гарні новини: Москва — це ще й місто можливостей. І це місто просто зараз, от просто в цей момент, підкидає тобі можливість. Місто дає тобі шанс стати мужиком, якого вона поважатиме. Мужиком, з яким вона захоче бути, а не час від часу трахатися. Розумієш? Через місяць зможеш повести її до «Остерія Б’янка». Чи в «Турандот». Через півроку повезеш на Мальдіви. Чи куди їй там заманеться.

Артем не зводив із грузина сторожкого погляду. Усі думки немовби замерзли. Каха промовисто скосив очі на