Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya 📚 - Українською

Читати книгу - "Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya "

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вода і камінь. Книга 3. Мірабель" автора with love anellaya. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 65 66 67 ... 94
Перейти на сторінку:

-Мені от досі не зрозуміло.- Святий подивився на нього.- Чому вона вчинила так, якщо припускала, що тобі вже може бути відомо про це?

-Тому що знала, що я погоджусь.- Шепотом мовив Вієро.- Знала, що зможу піти на це заради захисту того, за що ми всі боремось. 

-Послухай… Ти не забов’язаний цього робити. Ти лише заслуговував знати правду.

-Дякую, що розказав.- Ельф нервово перебирав волосся.- Я бачу яка Мірабель важлива для тебе, а ти для неї. Я постійно чую про мрії Лелейн щодо крил і спокійного життя у маленькому містечку Летючих Лісів. Я розумію, що Розаліна безнадійна, але її життя теж має ціну і я хочу, щоб у Елемстоуна було нормальне майбутнє. А ще я обіцяв помститися за брата. Тож… Вона не має права робити вибір за мене і жертвувати ще більше, якими б чудовими не були її наміри і бажання захистити мене. І якщо Прокляті чекають від нас гри, ми зіграємо. Нехай нарешті зрозуміють, що їх жорстокі правила ніколи не зупинять справжню жагу до справедливості, любові і правди. 

-Святі можуть багато чому повчитися у звичайних мешканців Елемстоуна.- Через декілька хвилин сказав Ніко.- Серед вас є ті, які дійсно вражають мене і… надихають. 

-Це були слова підтримки?- Вієро спробував посміхнутися.

-Твій брат не заслуговував на тебе. Анітрохи. 

-Ти ніколи не помічав, що коли у когось є брати чи сестри, вони люблять їх навіть тоді, коли хочуть вдарити їх головою об стіну?- Задумливо запитав Вієро.

-Я знав багатьох таких людей.- Сказав Ніко. 

-Отож…- Він подивився на Лелейн і Мірабель.- Тут так само. Касалін заслуговував на мене, тому що, так вже вийшло, був моїм братом. Для всіх він залишиться жахливою людиною, але як би складно не було сказати це, я сумуватиму за ним. Десь у потаємних закутках його душі він був розуміючим і щирим.- Його слова були насичені горем і смутком.- Не кожен день втрачаєш людей, які були з тобою протягом всього життя. 

-Ви, люди, неймовірні істоти.- Святий посміхнувся.- Постійно сваритесь, але готові віддавати життя заради порятунку один одного і спільних цілей. Ви однакові і в світі людей і в Елемстоуні. 

-Тому нам ніколи не стати Святими.- Відповів Вієро.- Ви занадто егоїстичні для нас. 

-Тепер я точно знаю, чому Природа і Почуття не змогли жити без вас.- Промовив Ніко, намагаючись не заперечувати його слова.- І чому лише вас і звинувачували у своїх бідах. 

-Чому?- Поцікавився Ельф. 

-Вони хотіли так само.- Святий перевів погляд на Мірабель.- Важко бути всемогутніми і при цьому нічого не мати: ні сенсу існування, ні обмеженого часу, аби зрозуміти цей сенс, ні відчайдушних вчинків і жаги до життя. Люди прекрасні та жахливі водночас і кожен приходить заради важливої місії. Вищі Духи ж просто підсилювачі людської долі. 

-Це сумно.- Сказав згодом Вієро.

   Святий нічого не відповів, а лише продовжив дивитися на Мірабел.

-Вона тобі не пробачить.- Мовив Ельф, коли помітив його погляд.- Ти знав це.

-Все одно не було ніякої надії.- Святий несвідомо торкнувся свого шраму.- Коли все скінчиться, я повернуся на Санктичні гори і вона швидко забуде про мене. Але вона буде живою. Ось що головне.- Він справді переконував себе у цьому. Він знав, що інакше стане нестерпно кожному з них прямувати своїми доленосними дорогами. 

-А як же її дар?- Здивувався Вієро.- Він повільно вбиває її.

-Я обіцяв, що допоможу, отже так і буде. Але потім мені доведеться піти. 

   Вієро часто не розумів вчинків і деяких слів інших. А ще він знав, що між Мірабель і Ніко є щось набагато більше ніж вони хотіли б мати. Небо досі лишалося сірим, але поодинокі рожеві плями допомагали не впадати у відчай. І лише після такої думки Вієро дозволив собі подумати про те, що його чекатиме у найближчий час. Він постійно повертався до питання, яке не давало йому спокою: «Хто зробить це?». Саме так, хто позбавить його крил? Він одразу викреслив Мірабель з цього жахливого списку в надії, що вона прокинеться після всього, на що він погодився. 

-Слухай, ти зможеш..?- Почав Вієро, однак Святий не дав йому договорити.

-Не проси мене про це, гаразд? 

-Тоді іди до Бель.- Відповів Ельф.- У мене серйозна розмова з Лелейн. 

   Він простежив за тим, як Лелейн підозріло подивилася на Ніко, коли той попросив її поговорити з ним і попрямувала в його сторону. Десь глибоко в душі Вієро знав, що вона відмовиться, але Лелейн була єдиною, хто зміг би це зробити. 

-Про що можна так довго базікати?- Обурено запитала Лелейн, опустившись біля нього.

-Ти навіть не уявляєш.- Тихо мовив Вієро, зазирнувши їй у саме серце.

-З тобою все добре?- Вона застигла на місці, вивчаючи його двозначний погляд.- Таке враження, що ми тут тепер точно надовго.

-Відріж мені крила.- Він сказав це настільки швидко, що сам нічого не розібрав. 

-То все ж…- Лелейн різко замовкла.- Що!?

-Ти почула.- Вієро опустив погляд на її Ксифос.

-Зовсім з глузду з’їхав?- В її голосі промайнули злість і нерозуміння від того, що відбувається.- Навіщо?

-Лише вони зможуть розбити скло і ми отримаємо ключ.- пояснив Вієро.- Ти маєш це зробити. 

-Це він тобі сказав?- Лелейн вже зібралася верещати на Святого, однак Вієро втримав її, не давши піти.

-Ваше майбутнє і майбутнє Елемстоуна залежить від мене. Я не можу… не можу вас підвести. 

-Не така ціна мого майбутнього!- Розгнівано відповіла Лелейн.- Ти не розумієш… Ти навіть не уявляєш що це за відчуття. Наче сотні розпечених ножів вштрикнули в спину і відривають по одному разом з твоєю шкірою. Цього ти хочеш?

-Невже краще назавжди застрягнути у Потойбіччі?- Не витримав Вієро.- Ти думаєш, що я не розумію що це таке? Я знаю, Лелейн. Однак інакше ми помремо. Назавжди. І я хочу, щоб вони відповіли за все, що зробили з нами і нашим світом. А для цього нам не можна програти. До того ж, мені нічого втрачати.

-Прокляті і Смерть не єдині злодії.- Сказала вона, подивившись на Бель.- Нам вистачає і своїх. Вони не зникнуть, навіть якщо ти пожертвуєш не лише своїми крилами. Не зможемо ми – знайдуться інші. Можливо їм пощастить більше аніж нам. В будь-якому випадку елементу нічого не загрожуватиме.- Лелейн зітхнула.- І, якщо чесно… Три втрачених життя – ніщо в порівнянні з тою справою, яку ми вже зробили. 

1 ... 65 66 67 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya », після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya "