Читати книгу - "Минувші Дні, Вітольд Розенвальд"

ДЕНЬ 9  

19 Липня 

А потім я прокинувся. Весь нажаханий і спітнілий. Мені було важко дихати. Я прокинувся з першим промінням теплого сонечка. Це знову кошмар. Та що ж це таке? Ну скільки ж можна? Коли вони перестануть? Краще б вже нічого не снилося. Годинник показував сім годин ранку. Відчуття було таке, наче я не спав цілу ніч. Хоча наче й повинен був. Тихенько підійшовши до вікна, я прислухався. Співали птахи. Оглянувшись назад, я побачив що вікно ніким не вибито. Стоїть ціле – цілісіньке, ніким не вибите. Стоїть, як і стояло. В мене був змінний комплект форми, й тому я вирішив прийняти холодний душ, щоб підбадьоритися. Я так і зробив. Трішки стало легше. Повернувшись назад я дістав пачку сигарет, дістав одну й закуривши прямо в кімнаті вийшов на вулиці. Всівшись на одну з сходинок я затягнувся. Мені якось стало легше. Тепло від гіркого диму гріло мене і мою душу.  

Далі мій день був за розкладом. Поснідати, погуляти, поговорити з товаришами, прорепетирувати, пообідати, знову погуляти, повечеряти і тут наступає вечір. Сцена готова, декорації тих, хто будуть виступати першими вже виставлені. Стільці стоять. Глядачі – збираються.  

Я був вбраний у білу сорочку з довгими рукавами та довгий плащ. На голові в мене була червона корона і пір’їна, яка тирчала з неї. Штани були блакитного кольору, а на ногах були товсті шкіряні чоботи чорного кольору. Інші також були вбрані, як треба. Вадим був вдягнутий у фіолетову мантію і сандалі. На голові в нього був довгий ковпак, а на лиці в нього була пишна борода, як у Діда Мороза. Андрій був вдягнутий у стару конопляну сорочку, солом’яні капці і коричневі штани. Льоша сьогодні просто сяяв. Позитив у хлопця був на максимумі. Йому дали палку, на вершині якої була дерев’яна коняча голова, через що він скакав навкруги нас, як справжній вершник. Він мені по секрету сказав, що хоче колись покататися на справжньому коні. Я ж у відповідь сказав, що все по переду. Вдягнутий він був у доволі цікавий костюм. Одна половина була синього кольору, а інша червоного. А на голові був смішний капелюх. Всі були вдягнуті гарно. До мене підійшла Аліна, вся накрашена у стильному чорному платті. На руках її були вдягнуті білі рукавиці, а на шиї було червоне намисто. Коса заплетена, туфлі срібного кольору. Краса в чистому виді. Поправивши своє світло-коричневе волосся вона сказала: 

– Ну що, готовий? Скоро наша черга. 

– Знаю, готовий. 

– Не спав цілу ніч? – запитала Аліна. 

– Та спав наче, а відчуття цілий день таке, наче я очей ні на хвилину не заплющував. Якась не зрозуміла втома й ще кошмари. Коли ми закінчимо хочу нормально виспатись. 

Сценка закінчилася й вожаті почали змінювати декорації. Серед присутніх я побачив Женю. Дивно що він ні разу до мене не підійшов поговорити, або хоча б привітатися. До нас підбігла Олена з сценарієм у руці. 

– Так, товариші, ми виходимо, наша черга. Андрій, Вадим і Аня, ви перші. Льоша та Міша з Аліною після них. Далі ви все пам’ятаєте. Ідіть, я в вас вірю, у вас все вийде! 

Ми виступали на мою думку чудово. Глядачів було море. Одне місце пустувало. Женя кудись відійшов мабуть. До нас підбігла Лєра, також вдягнута гарно і сказала, що скоро ми виходимо. І от настав один неприємний момент. Ми вийшли на сцену й почали читати вже завчені репліки. 

– Я король королівств, по дітей я прийшов, – почав я, – було важко, а все ж таки тебе знайшов!  

Потім настала черга Вадима: 

– Не побачиш дітей своїх, ти, мій королю, заберу я усе в тебе, й трон і корону! Ворожнеча наша, як світ вже стара, готуйся ти випити горя сповна! 

– Наші Боги все бачать, я був милосердним, а тепер ти, чаклуне – готуйся до смерті! 

І тут повинен був підбігти до мене Льоша з пляшкою з під вина в якій була налита вода та меч. Але його не було. Я глянув на Олену, яка стояла за кулісами. Вона збентежилася й почала питати щось у іншою вожатої. Я ж у свою чергу повторив: 

– Наші Боги все бачать, я був милосердним, а тепер ти, чаклуне – готуйся до смерті! 

Стояла тиша. Я навіть не помітив що Льоши немає. Він же наче весь час тут був. Куди він міг дітись? Вадим почав глянувши за куліси побачив дерев’яний меч, що стояв біля одного з вожатих і почав імпровізувати. 

– Сьогодні я добрий, тому ти королю, візьми меч свій сам і станьмо до бою! 

Я пішов за куліси й взяв меч у руки. Прийшла Лєра. Я в неї запитав: 

– А де Льоша? Він же повинен був бути тут. 

– Він сказав, що забув пляшку в себе в будиночку й пішов по неї. 

– Як? – здивувався я. – Він же з нею приходив! 

– Не знаю, він так сказав мені й побіг! 

Далі ми почали імпровізувати як тільки могли. Аби хоча б рима була. Закінчили ми повинні були закінчити тим, що ми повинні були з Аліною обійнятись. Але ми вирішили поцілуватись. Вирішили глянувши один одному в очі. Всі встали й зааплодували. Деякі дівчата навіть заплакали. Під кінець всі, хто був присутній вийшли на сцену та вклонившись пішли за куліси перевдягатися. 

– Я до Льоши, – сказав я, – я швиденько. 

– Але ж судді зараз будуть вирішувати хто зайняв перше місце! Ти куди? – питала Аня.