Читати книгу - "Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова"

Битися, застосовуючи дар передбачення, виявилося дуже непросто, і я відволікалася. Довелося як на самому початку, робити все повільно. Але ніхто мене не лаяв, розуміли, що тут потрібно просто звикнути.

— Думаю, коли ми поїдемо, зможеш продовжити таке тренування з Ніком. З малим краще поки що не варто. І чому один його вигляд мене бісить?

— Тому що ти мій брат, а він на мене витріщається.

Януш задоволено посміхнувся й обійняв за плечі.

— Моя сестра, красуня, я давно це помітив. Але як ти розквітати почала, це просто диво! Алекс як тільки тримається?

— Спокійно, його з регіону служби просто не відпускають. Батьки до нього їздять із його молодшими братами. А взагалі, скоро обіцяв магістр Ялін приїхати з Теяною і дітьми. Я от думаю, хто мене врятує від трьох ведмежат. Вони ж обертаються вже! І вони більші за мене в обороті. Ось де справедливість!

— Лія вони ведмеді, вони й мають бути великими. А ти кішечка, ти маєш бути гнучкою і швидкою. І будете тут із Давидом удвох тікати від трьох ведмежат.

Давит, як завжди, грів вуха. І почувши своє ім'я, стрепенувся.

— Скільки пацанам?

— Днями виповниться п'ятдесят, — сказав Януш з усмішкою — троє здорованів, усі в тата. На щастя, сестри в них кішки і ще не обертаються. А хлопчаки обернулися рік тому.

До приїзду магістра з сім'єю, сталася ще одна радісна подія для мене. Алекса на два дні відпустили у фортецю, коли він сказав, куди хоче потрапити. Але ми були раді й цьому. Брати тінню ходили за мною і не давали ні обійнятися, ні просто доторкнутися до Алекса. Він був сама стриманість. От про себе сказати цього не можу. Я ледь не стрибала від радості і якби Ронбер не тримав мене за руку, скакала б навколо друга. А він мені просто посміхнувся, але я ж бачу, яким поглядом він пройшовся по моїй фігурі і як обличчя стало позбавлене емоцій. Тільки очі їх і виражали. А потім він повністю взяв себе під контроль. Дерек тихо присвиснув.

— Ну в тебе й витримка.

— Робота зобов'язує, — сипло відповів Алекс. — Моїх не буде, вони з сім'ями відпочивають.

Я тільки зітхнула, а потім з усмішкою запитала:

— Ти хлопцям подарунки передаси? Ми з мамою голову майже зламали, поки придумали, що кому подарувати. Від братів у цьому питанні допомоги не дочекаєшся.

— А чим тобі наші поради не сподобалися? Діти цукерки люблять.

— Найстаршому кошеняті три роки! — сказала обурено Дереку. — Молодшому три тижні! Які солодощі?!

— Ой, ну та годі тобі.

— Просто він уже в три роки шоколад тріскав, — сказала в нас за спиною мама — як тільки добирався до заначок, ніхто не знає.

Алекс натягнуто посміхнувся.

— Раді бачити, — сказала мама і легенько обійняла хлопця.

Той трохи сторопів. Через кілька годин змогла висмикнути Алекса до себе в кімнату. Тут у нього витримка стала тріщати по швах.

— Ще двадцять років, — просипів він.

— Так, — обійняла його й уткнулася носом у груди. — Але ніхто не заважає мені тебе обійняти. Пам'ятається, перший раз у тебе таке кумедне обличчя було.

— Я був твого віку, — мене легенько обійняли, відчула, як він нахилився і уткнувся носом у волосся.

У двері постукали. Ми відійшли одне від одного. Я пішла відчинити двері. Це була мама.

— Я дуже сподіваюся на твою розсудливість рідна. Не нападай на хлопця!

— Мамо, — просипіла я, згораючи від сорому, Алекс же все чує.

— Що мама? Я просто зайшла попередити. Брати вас чіпати найближчим часом не будуть. Дідусь їх у ліс відправив на обхід із групою, а то б ви навіть не обійнялися. Усе, я пішла.

Алекс сидів на підвіконні й усміхався. Сіла поруч із ним. Він згріб в обійми, і ми просто сиділи мовчки на вікні. Трохи згодом мене закутали в пухнастий плед, і я знову сиділа в його обіймах. Добре, коли можеш просто помовчати, і вам обом комфортно. Через якийсь час сама не помітивши заснула. Алекс не став випускати з обіймів, сидів, уткнувшись у маківку і просто насолоджувався моментом. Коли справа була до півночі, зайшов батько. У мене в кімнаті горів невеликий магічний світлячок. Батько створив ще парочку, коли побачив фігуру на вікні. Посміхнувся, дивлячись на Алекса зі мною в ковдрі.

— У тебе ще тіло не затекло?

— Це не важливо, мені добре і їй теж. Допоможете укласти?

— За цим і прийшов.

Батько обережно переклав мене на ліжко. Я одразу обернулася кішкою і витягнулася на ковдрі. Мене обережно погладили по голові обидва чоловіки, і тихо вийшли. Зранку швидко привела себе до ладу і побігла шукати друга. Знайшла на подвір'ї, він вів інтенсивний спаринг із Ніком, Тонком і Ронком. Замилувалася, дивлячись, як він добре тримається. А потім відкрився портал, першими пройшли ведмежата. Мене побачили моментально, і трійка понеслася в мій бік. Давид миттю опинився поруч і з цікавістю дивився на трійнят, що наближалися. Мене, на диво, дуже обережно обійняли відразу троє. Погладила хлопчаків по головах.

— Ми сумували! — заявили вони в один голос.

— Ми не так давно і бачилися, на минулих канікулах.

— Так, але тебе всього на два дні приводили! З тобою весело!

До мене підбігли ще чотири малятка, у магістра двічі поспіль народилися двійнята кішечки. Він відчував себе найщасливішим батьком. Обійняла дівчаток і з задоволенням обійняла Теяну і Тейліна.

Алекс із Ніком і Ронком із Тонком теж підійшли привітатися.

— Як ви виросли, — захопився друг, — пам'ятаю, як ми вас вигулювали. Моєму другові ледь хвіст не відірвали.

— Де твоя трійка? — запитав Тейлін Ялін.

— Удома залишилися, у Гора цього місяця кошеня народилося, він натішитися не може. У решти теж діти, маленькі.

— Радий за хлопців. Залишилося тебе одружити, але тут доведеться ще потерпіти. Ліє, це тобі!

Мені вручили кульок. У ньому виявилася коробка, а в ній набір метальних ножів із поясом до них. Усього десять ножів.

— Приміряєш?

Кивнула. Я була в захваті від подарунка.