Читати книгу - "Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова"

— Спасибі магістр!

— Ой, та годі мене магістром звати, Тейлін. Ось вступиш, тоді магістр і прізвище.

— Дякую вам!

— Так, наступний подарунок.

Був ще один згорток, у ньому було два кріплення на халяви і два ножі в них.

— Меч тобі батько подарує.

— А це від мене, суто жіночий подарунок, — усміхнулася Теяна.

Вона простягнула сумку. Під час огляду зрозуміла, що це диво можна зробити і рюкзаком, і вона зеленого захисного кольору і всередині багато кишеньок. Дуже легка, міцна і містка.

— Це не просто сумка-рюкзак — це артефакт. Дівчатка, вони такі дівчатка.

— Ага, чого тільки не знайдеш у жіночій сумці, — піддакував Тейлін — колись у неї в сумці знайшов напилок із молотком, дуже здивувався. Ще більше здивувався, знайшовши в маленькій жіночій сумці розвідний ключ і мій армійський ремінь та наручники.

— У тебе таке кумедне обличчя тоді було, — тихо розсміялася жінка, — всього лише батько просив передати це все Тею. Так от, про сумочку, вона дуже містка і обнуляє вагу.

— Я б таку замовив, — сказав Алекс. — Але іншої форми.

— Без проблем, є кілька варіантів готових, це моя сестра робить їх. Тобі терміново?

— Сьогодні. Я ввечері маю повернутися у свій регіон. Невідомо, коли наступного разу випустять.

— Добре, дай нам годину дітей прилаштувати.

— Відчуваю, ви їх уже прилаштували, — сказала я задумливо.

Мене вже обліпили малятка і тримали мої ноги міцно.

— Голодні? — запитала в дітей.

Виявилося, що ні. А ось пограти в салочки, запросто.

— За хвіст не смикати, — попередила дітвору. — Давид, ти перший водиш!

— А чому відразу я?

— Швидко бігаєш.

Це потішило хлопця. Коли він обернувся, миттю обернулися ведмежата і з задоволеним ревом помчали за ним.

— Вони йому хвіст відірвуть, якщо зловлять, — сказав Алекс.

— Він швидко бігає, перевіряла. Ми часто б'ємося.

Кілька хвилин дивилися, як ведмежата ганяють кота.

— А він молодець, — перший похвалив хлопця Алекс. — Ти ж із ним тренуєшся?

— Звісно, — встряв Нік, — хоч хтось її зросту. Хлопець швидко схоплює, цих двох малолітніх самогубців тільки встигай розтягувати.

Поморщилася на те, як нас Нік називає.

— Ой та не морщись, на правду грішно ображатися. Якщо за вами двома не стежити, ви вб'єте один одного.

— Цікаво буде подивитися.

— Подивимося, — сказала Теяна. — Ходімо покажемо Алексу магазинчик Кет і швидко повернемося. Дівчатка, — жінка покликала доньок, — побудете з Лією?

— Так.

Малятка поки що від мене не відходили і хотіли побігати зі мною. Я одразу обернулася і мене почали гладити і м'яти. Обережно вибралася з чіпких дитячих ручок і побігла до ведмежат. Дівчатка побігли слідом. Коли на мене понеслися ведмеді, я їх просто перестрибнула.

— Спритна, — гордо сказав Тейлін. — Так, пішли, швидко сходимо, хочу подивитися, чого Лія навчилася за останній час.

Алекс обзавівся невеликою поясною сумкою. З розширенням простору всередині і обнуленням ваги. А головне, в неї можна було скласти артефакти і поки вони всередині сумки їх не засікти.

— Відчуваю, скоро у Кет буде багато подібних замовлень з моєї ділянки.

— Вона за таке тобі ще й доплатить, — усміхнулася Теяна.

Поки їх не було, діти трохи втомилися і тепер сиділи, жували бутерброди, видані нам на кухні. Після повернення Тейлін і Алекс попросили, щоб ми з Давидом провели спаринг і показали, що вміємо. Давид діяв із повною самовіддачею. Алекс насилу тримався, щоб не припинити наш бій на мечах.

— Та не нервуй ти так. Їй ще в академії з хлопцями битися. І не тільки на мечах. Ще й по зубах буде часто давати за чіпляння. Тож нехай тренується.

— Досить! — гаркнув ведмідь.

Давид сіпнувся від наказу.

— Молодці дітки. Гарна самовіддача. Нік, ти красунчик! Добре їх навчив. Ліє, покажи, як ножі метаєш, не дарма тобі їх дарували.

Влучила в ціль усім десятком. Давид поки що тільки вчився і вже хоча б просто в мішень влучав, і це було досягнення. Похвалили обох. Алекс, знайшовши момент, накрив мене відводом очей і ми пішли в мою кімнату. Було несподівано побачити в кімнаті розкладений диванчик і речі дочок магістра Яліна.

— Значить, дівчатка зі мною ночують. Уже добре, що не хлопчаки.

Ми знову забралися на підвіконня і сиділи обійнявшись. Ну як обійнявшись... Алекс притиснув мене до себе спиною і уткнувся носом у волосся. Я легенько погладжувала його руки, що тримали мене за талію. Через годину почули моїх братів.

— Вони тут! — тихий рик Дерека.

— Не лізь! — зашипів Януш — Сестра ж не втручалася в жодні твої стосунки! І вона не маленька дурна дівчинка!

— Не гарчи на мене! — гаркнув зло Дерек.

— А ну, брись звідси, — почули батька.

За дверима затихло.

— Дерек ревнує сильніше за всіх.

— Він же старший брат, — хрипло сказав Алекс — Не знаю, коли ми наступного разу побачимося.

— Тобі до скількох?

— О, я можу піти пізно, але тебе раніше спати покладуть, а маляток ще раніше. Тож, думаю, до восьмої у нас є час. Ліє, не ведися на провокацію хлопчаків, по їхніх хитрих мордочках бачив, хочуть попроказничати. Будуть відриватися, адже контролю батьків буде менше.

— Угу.

Повернулася до нього боком і теж обійняла. Просиділи в обнімку до пів на восьму. Потім відчула, що пора, інакше складно буде піти від маленьких кішечок.

— Пішли, поки дівчатка не прийшли.

Мене знехотя випустили з обіймів. Я склала плед і прибрала собі під подушку. Алекс на ці дії тільки ледь помітно посміхнувся. Взявши його за руку, повела до батьків у кімнату.

— Ми вас пізніше чекали, — зізналася мама.

Хоча в них у кімнаті сидів ще й Дерек.

— Скоро дівчаток спати укладати будуть, і вони мене не відпустять. А його трійці ми ж подарунки підготували. Дерек, не свердли його злісним поглядом!