Читати книгу - "Напівдоторком, Александра"

РУСЛАН

Ми всією командою слідкували, як частина сімейства Каморра виходили з будівлі, тим часом як Свят слідкував за тим, що відбувалося в середині.

Я до кінця сумнівався, але все-таки пішов на ризик. Дуже великий ризик і він виявився виправданим. Даміан дійсно дотримав слова, але тим самим виніс собі вирок. Його спробують прибрати найближчим часом, треба тільки зрозуміти від кого першого чекати удару.

— Що це за чортівня тільки що відбулася? Звідки взялося таке рішення? І про які документи взагалі мова, якщо Аделіна нічого не готувала? — голос Ільяса розрізав тишу.

І от як мені це пояснити?

—  На скільки я зрозумів, молодший Де Россі хоче перейти на світлу сторону.

— Тобто, голова найбільшого угрупування мафії раптом вирішив перейти на сторону добра? — скептично запитав чоловік — А мила Олександра не хоче нам нічого розповісти?

В мене були певні побоювання, що Саша на цей раз не піде на контакт з командою, тим паче враховуючи таку фривольність зі сторони Крота. Проте, вони виявилися марними.

— Я уклала угоду з Даміаном. — Спокійно відповіла дівчина.

— Тобто, ти, дівчинко, вирішила зговоритися з головою мафіозі за нашою спиною? Хоча навіть не так. За спиною коханого чоловіка, чи я помиляюсь? — Ільяс був найстаршим в команді й Саша годилася йому в дочки, але він переходив всі межі. Проте, я навіть не встиг розтулити рота, як заговорила Лекса

— Змініть тон, чоловіче. Моя "змова", як ви виразилися, врятувала вас від війни між угрупуваннями, яка безсумнівно, відбулася б, оскільки їхні голови покоїлися б під завалами в центрі мальовничого Палермо. Тож дайте відповідь, навіщо використовувати техніку випаленої землі, якщо можна банально домовитися?

— Припустімо, це дійсно кращий вихід. Але який гарант того, що Де Россі нас не зрадить? Яка суть вашої умови?

Мене теж цікавило це питання.

— Деталі нашої угоди вас не стосуються. Головне, що умови виконуються. Ось вже пів справи зроблено. І від вас майже нічого не потребують, лише захист. Справитеся? — З викликом звернулася дівчина до Ільяса.

— Не сумнівайтеся. — Крізь зуби промовив він.

— Досить. — спокійно втрутився я у суперечку. Треба було робити щось більше, аніж просто розводити теревені. Бо як би прикро не було, але саме Саша надала нам всі умови для просто ідеального розгортання подій. — Марат, Дим, ви закріплені за молодшим Де Россі. Якщо його життю, чи життю Боневіто буде загрожувати небезпека дозволяю стріляти на ураження. Макс, Давид, ваша ціль Семюель Бономí. З цим виродком будьте максимально пильні й обережні.
— Так, кеп. 

Хлопці знали свої завдання, тому без питань і уточнень виконували їх. Святослав пішов разом із Кротом в окрему кімнату і тепер ми з Лексою залишилися наодинці.

Складно сказати, які емоції я відчув побачивши її біля офісу. Страх? Злість? Нерозуміння? Чи може навіть полегшення? Зараз я дивився на дівчину, що стояла посеред кімнати дивлячись прямо мені у віч. В погляді читався страх, однак, упертість і впевненість у своїй правоті змушували її йти до кінця. Моя хоробра дівчинка. 
Коли я почув про план, про угоду, то був невимовно злий і спантеличений, тепер же… Тепер я відчував втому і бажання просто доторкнутися до тої, котру любив понад усе на світі. Відчути тепло її тіла, запах.

Я повільно підходив до Саші, а вона відступала крок за кроком, аж допоки не наткнулася на стіну.

— Більше нема куди тікати? — посміхнувся.

— А хто сказав, що я тікаю? — З викликом у погляді поставила мені зустрічне питання. — До твого відома, я абсолютно не жалію про свій вчинок. Я зробила те, що мала і не буду за це просити вибачення.

— Я знаю.

Я не мав наміру продовжувати грати в ці ігри. Підхопивши дівчину під стегна, посадив її на стіл, де раніше стояли гвинтівки й просто обійняв приникаючи обличчям до шиї, вдихаючи запаморочливий запах.

— Я скучив. — сказав, ще міцніше притискаючи її до себе. 
— Ти не злишся? Навіть нічого не скажеш? — Вона навіть не приховувала подиву.

— Злюся. А є сенс? Що зроблено, то зроблено. Ти мені обовʼязково все розкажеш. Потім. А зараз я хочу просто спокійно ось так постояти. Можна?

— Я  вже казала, що кохаю тебе?

— Мммм…так, але я не проти послухати ще раз.

— Іди сюди. — Ми цілувалися, немов діти, палко, несамовито, безтурботно, немов нам не загрожує смертельна небезпека. І попри все, я був щасливий. Боже мій, який же я щасливий.

Не довго тривала наша ідилія.

— Кхм.. — почулося гмикання десь збоку. — Кеп, перепошую, що перериваю вас, але нам потрібно розробити новий план.

— Прибʼю гад... — хотів було обуритися, але був зупинений тихим:

— Потім. Святослав, я правильно памʼятаю? — Запитала, сплигуючи зі столу.

— Так, Олександро. Руслане, я відключив детонатори, Кріт пішов забирати підривки. Тож я прийшов запитати, що ми робитимемо далі? Що мені шукати?

— Ми не можемо скласти план, доки не зустрінемось з Де Россі. Раз ми по одну сторону барикад, то і діяти маємо спільно. Поки відстежуй кожного, хто був присутній на засіданні.

— Окей, не смію вам більше заважати. — От би щось важке під руку, щоб стерти цю нахабну посмішку.

Як би не хотілося продовжити те, від чого нас відірвали, але справи дійсно потребували нагального втручання. Але спочатку...

— Люба, а скажи мені, будь ласка, яка умова твоєї частини угоди з Де Россі? Сподіваюся, ти не встигла наробити невиправних дурниць?

— Якби ж то. — Лекса невесело посміхнулася. — Я його просто попросила. — В її очах промайнула якась така емоція, яку неможливо пояснити, але вона ніби залишала присмак гіркоти.

— Просто попросила?

— У нас була довга розмова, в ході якої ми дійшли певної спільної думки. Я не просто так просила тебе про те, щоб ви не чіпали Дама. Вже тоді, коли сталася біда з Сесіль, я зрозуміла, що Даміан не такий, яким здається. В ньому немало темряви, але та темрява йде через примус. Він ніколи не хотів цієї війни, його з дитинства змушували грати в ігри. Я просто допомогла йому зрозуміти це.