Читати книгу - "#хто верхи?, Юлій Череп"

— Ходять чутки, що ти маєш якісь сумніви щодо прозорості нашого, так би мовити, кооперативу? Хочу тебе запевнити, що ніхто твій ресторан не збирався віджимати. Ми просто подали заявку на участь у тому гранті і все. Що ти там собі навигадував, я не знаю. Хоча здогадуюся, беручи до уваги все те, що тобі встигли розтриндіти Рома, Клим та Діана.

— А що Діана? Хочеш сказати, що Рома не підставив мене навмисно?

— Теж мені біда велика. А ти знаєш, що того ресторану, звідки тебе випхали, вже немає?

— Як це?

— Загреміла вся адміністрація разом з власником за розповсюдження наркотиків. То ж скажи краще дякую, що вчасно звідти звалила.

Фелікс приголомшено крутив головою і слухав Юлю з відкритим ротом.

— Може й Клим тобі має подякувати? — Петро відібрав свій сік і зробив декілька невеликих ковтків.

— Завтра подякує, я не поспішаю.

— Ну ти й нахаба! — не то розсердився, не то прийшов у захват Петро.

— Просто він і досі не знає всієї правди, — Юля була все така ж спокійна.

— Навіщо ви до мене на кухню Гожи підіслали? Завтра її там не буде, тому на свої темні задуми з братиком можете не розраховувати!

— Схаменися, Петре. Дівчина дійсно захотіла у вас попрацювати. Правда, офіціанткою, а не посудомийницею.

— Так я й повірив! Ха! Ха! Ха! Дуже смішно, — Петро від такої нахабної брехні аж засовався на стільчику.

— Так, ми тобі не віримо! — вирішила вставити слово Діана.

— Оце ваше ми мене насправді давно бісить, — зізналася Юля.

Фелікс під час цього божевільного діалогу тихенько покликав офіціанта й попросив, аби той приніс замість яблучного соку бренді і сидів, періодично підливаючи собі з графинчика між фразами.

— Друзі, мені здається, що треба зібратися всім разом і прояснити деякі неясності, — заговорив він трохи заплітаючимся язиком.

— Ти хочеш, щоб ця парочка мене живцем над костром підвішала? — запитала Юля.

— Чого ти так? Вони просто стали жертвами недостатньої обізнаності, — заступився за Петра з Діаною Фелікс і вилив залишок з графину майже в чарку. — От як я був на твого брата подумав, що то він причетний до викрадення мого човна, а що виявилося насправді?

— А що виявилося насправді? — майже синхронно повторили Петро з Діаною.

— А виявилося, що то твоя колишня все підлаштувала. Точніше, не вона особисто, а за її вказівкою.

— Отак от, — розвела руками Юля.

— Бляха, це, звісно, схоже на Маргариту, але навіщо? — Петро сидів глибоко замислившись.

— Ти це серйозно питаєш чи так, щоб в роті провітрилось?

— Її команда вирішила за будь-яку ціну закріпитися своєю політичною силою у вашому регіоні, — спромігся на довге речення Фелікс.

— Точно... А розвалити наш "кооператив" та зірвати участь в конкурсі для них досить важлива мета, — продовжив Петро.

— Алілуйя! Дійшло, — вигукнула Юля.

— Цього не можна допустити! Поїхали скоріше! — Петро вже був ладен бігти до машини, але Діана його затримала.

— Хіба це не терпить до ранку?

— Дійсно, друже, — приєднався Фелікс, — наче непогано сидимо. Лише порозумілися. Маю надію, що навіть нашу замовлену їжу принесуть.

— Не терпить. До ранку стільки всього має відбутися, що зворотного шляху вже не буде.

— Ти мене лякаєш, — сказала Юля. — Там моя конюшня хоч не горить зараз?

— Конюшня не горить, а от...

Петро витяг з кишені телефон і набрав троюрідного брата. Довго слухав гудки виклику, але з'єднання так і не відбулося. Ні з другої, ні з третьої спроби Петро не зміг додзвонитися до Клима, аби попередити, що по їхньому попередньому плану всеосяжної помсти — відбій.