Читати книгу - "Ваші пальці пахнуть ладаном"

На рахунку Ханжонкова було багато важливих досягнень у розвитку російського кіно. Зокрема – перший у Росії (1911) повнометражний фільм «Оборона Севастополя», а роком пізніше компанія випустить перший у світі мультфільм, знятий у техніці об’ємної анімації – «Прекрасная Люканида, или Война усачей с рогачами». А вже з 1910 року компанія Ханжонкова стає незаперечним лідером російського кіновиробництва.

До всього ж Ханжонков був єдиним із російських кіновиробників, який створив у своєму ательє спеціальний науковий відділ для знімання освітніх, видових і етнографічних фільмів, випускав стрічки з сільського господарства, географії, зоології, ботаніки, медицини із залученням провідних російських спеціалістів. (Наприклад, у фільмі «Пьянство и его последствия», крім документальних кадрів, що показували жахливі відхилення у розвитку дітей алкоголіків, були й ігрові сцени – Іван Мозжухін зіграв суб’єкта, що допився до білої гарячки, який бачить чортика, що вилазить з пляшки – рідкісний на ті часи спецефект!)

Залишається додати, що Олександр Олександрович Ханжонков, під чиїм керівництвом у кіно розпочинали роботу П. Чардинін, Л. Кулешов, В. Старевич, І. Мозжухін, В. Холодна та ін., після всіх пертурбацій, викликаних революцією у Росії, Громадянською війною, репресіями більшовиків, все-таки вцілів. Витримав і часом немилосердні та карколомні кульбіти долі, яка не завжди була до нього сприятливою.

Все ж таки вцілів, хоча й багато що втратив і не все із задуманого реалізував. Але попри все потрапив навіть – цілком заслужено, – до УРЕ (т. 12, стор. 88) у статусі «російського діяча дореволюційного і радянського кіно».

З весни 1917 року він разом зі співробітниками організував повноцінне кіновиробництво у Ялті, де протягом кількох років випускатиме непогані художні фільми.

Увічнив на стрічку трагічну смерть своєї улюблениці Віри Холодної (як і всі, він теж був таємно закоханим у зірку німого кіно) «Похороны Веры Холодной», що демонструвалася по всіх кінотеатрах Росії. Тяжко переніс втрату королеви кіно, але продовжував у Ялті знімати фільми. Коли в листопаді 1920 року була розгромлена в Криму армія Врангеля, евакуювався до Константинополя, потім перебереться спершу до Мілана, пізніше до Відня, де намагатиметься відновити кіновиробництво і навіть 1922 року на орендованій віллі в Бадені організує дослідження по створенню звукових фільмів, але змушений буде зупинитися – традиційна нестача фінансів. Де вже там займатися кіновиробництвом, хоч би самому не померти голодною смертю.

1923 року до нього звертаються представники акціонерного товариства «Русфильм» з пропозицією повернутися на батьківщину. Він з радістю приймає пропозицію, але невдовзі після його повернення до Москви «Русфильм» несподівано закривається – банкрутство, – і Ханжонков, так і не розпочавши роботи, опиняється без засобів до існування. Але йому знову пощастило: «Госкино» запропонувало метру перейти до них консультантом. На безриб’ї і рак риба… Олександр Олександрович приймає пропозицію і починає трудитися консультантом «Госкино», а згодом став завідувачем виробництва «Пролеткино».

І раптом 1926 року його заарештовують. Разом з групою керівників «Пролеткино» – як одного зі «шкідників і саботажників Радвлади». До всього ж його та колег по «Пролеткино» звинувачують ще й у фінансових зловживаннях. Трапилося б це у 1930-х роках, коли репресії шаленіли, не воскресати б Ханжонкову! Але тоді ще було трохи легше. Як не «копали» під нього, доказів так і не знайшли, а тому змушені були його випустити. Разом із забороною на працю у кінематографі – найвразливіший і прямо садистський удар! А заодно його позбавили і політичних прав. Не винуватий, а бач… Здоров’я різко погіршилося, роботи не було, і Ханжонков, рятуючись, перебирається в Ялту.

У 1934 році він звернеться до голови кінофотоуправління (фактичний міністр кінематографії СРСР) Бориса Шумяцького з листом, у якому писатиме: «Мое положение и в моральном, и в материальном отношении стало настолько невыносимо, что я решился обратиться… с просьбой помочь мне найти выход из такового… Прошу своим авторитетным словом поддержать мой труд и помочь мне войти в рабочую семью советской кинематографии полноправным ее членом. Вне этого предо мною остаются лишь перспективы на дальнейшее ухудшение моего здоровья, вызываемого постоянной нуждой (зрозуміло, що подібне б чекало і Віру Василівну Холодну, не помри вона у 1919 році!), и в конечном итоге – смерть от недоедания, на которую я здесь оказался обреченным вместе со своею женою…»

Слава Богу, влада схаменулася, врахувала минулі заслуги Ханжонкова у створенні ним кінематографа: Олександр Олександрович був реабілітований і навіть отримав урядову персональну пенсію.

В останні роки писав мемуари, видав книжку «Первые годы в русской кинематографии» (1937). Під час німецької окупації Криму (1941–1944), вже прикований до інвалідної коляски, залишався у Ялті. Закінчить свої земні дні 26 вересня 1945 року. На батьківщині Ханжонкова в Макіївці з 2007 року постає питання про встановлення йому пам’ятника – він був одним із засновників російського кінематографа.

Бауеру – він тоді працював у Ханжонкова головним режисером – і належить честь відкриття Віри Холодної.

І перша їхня спільна робота – режисера Бауера і початкуючої кіноактриси – стала щасливою і вдалою. Знімали фільм «Песнь торжествующей любви» по «таємничій повісті» І. Тургенєва. Тут чуття художника не підвело, не обмануло – тільки Віра Холодна найбільш підходила на роль головної героїні! Тільки нікому невідома, без будь-якого досвіду роботи в кіно Віра Холодна! І Бауер не помилився. Ця роль принесла величезну славу молодій актрисі.

Писатимуть у пресі:

«Г-жа Холодна – ще молода в кінематографії артистка, але велике обдарування і навіть великий талант виявила вона з першою ж своєю появою на кону кінематографічної сцени. Роль Олени вона проводить незрівнянно: глибокі душевні переживання, мовчазна покірливість незбагненної сили, – яскраві контрасти почуттів передані без найменшого шаржування, правдиво і талановито…»

Євген Францевич Бауер (Анчаров) виявився на висоті!

Всі критики зійшлися на тому, що Вірі Холодній, початкуючій, нікому до того невідомій, надзвичайно поталанило з режисером. Тільки Бауер міг зробити з неї зірку. Він був професійним декоратором і в першу чергу створював на екрані ідеально красиву картину, де актор мав бути лише доповненням до декорацій. На перший план у Бауера виходила зовнішність і кіногенічність актора, а сам талант не мав, за його переконанням, аніякого значення. Він був видатним оператором, художником, режисером, залюбленим у кінематограф – тільки він один міг (і зумів) розкрити красу Віри Холодної і заодно навчити молоду і недосвідчену ще актрису уміло використовувати свою зовнішність як засіб передачі емоцій.