Читати книгу - "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга"

«16 (26) травня польське військо під захистом табору з возів у 8 рядів рушило з-під Корсуня по Богуславському шляху. Козаки й татари пропустили польський табір, супроводжуючи його з флангів і тилу. Кілька разів зчинялася перестрілка. Під прикриттям чагарників козакам вдалося наблизитися до польського табору і знищити частину запряжених коней, зменшивши таким чином кількість возових рядів противника.

Опівдні поляки, зазнавши відчутних втрат, увійшли в балку. Під постійним обстрілом козаків і татар, долаючи природні перешкоди, вони наблизились до широкого (близько 3,5 км) і глибокого яру. Затиснуті ліворуч заболоченою річкою Виграївкою, а праворуч кручами, наткнулися на перекоп та завали на шляху і змушені були зупинитися. Табір утратив порядок. Розгорнути до бою артилерію польському війську не вдалося, бо вози застрягли у багні. Тіснота і висока динаміка бою не дали стати до бою кавалерійським хоругвам (панцерним). Спереду і з флангів по поляках вдарили з гармат і самопалів козаки Кривоноса, які засіли в заздалегідь викопаних шанцях. З тилу їх атакували вояки Хмельницького і Тугай-бея.

За 4 години польський табір був повністю розгромлений. Більшість жовнірів загинула, понад 8,5 тисяч (поляків. — В.Б.) потрапили в полон. Козаки захопили польських воєначальників — М. Потоцького, М. Калиновського та інших, обоз і 41 гармату. Більше як 30 км переслідувала польських втікачів татарська кіннота. З усього польського війська від загибелі та полону врятувалося лише 15 тисяч осіб, переважно обозні та слуги…» [223, с. 42–44].

Корсунська перемога армії Богдана Хмельницького у 1648 році мала історичне значення, бо практично було знищене польське державне окупаційне військо на теренах України. Звичайно, козацьке повстання переросло у Визвольну війну українського народу проти польських окупантів.

Англійська газета «Merkure Anglos» у грудні 1648 року, описуючи обидві битви Богдана Хмельницького та високо оцінюючи їх, зробила такий висновок: Польща (Річ Посполита) «впала під ноги козаків».

Потужний народний рух, перемоги гетьмана Богдана Хмельницького під Жовтими Водами і Корсунем та іноземні насмішки змусили Річ Посполиту до активних відчайдушних дій. Польський уряд вживав термінових заходів для переговорів та укладання мирної угоди з Богданом Хмельницьким.

«Однак каральні дії магната Я. Вишневецького (цього князівського роду сполячених виродків. — В.Б.), який у червні-липні здійснив похід по Волині й Поділлі (та вогнем і мечем знищив десятки тисяч українців: чоловіків, жінок та дітей. — В.Б.), підірвав хитке перемир’я» [223, с. 48].

Звернімо увагу — це той Ярема Вишневецький, якому Богдан Хмельницький не дозволив з’єднатися з коронним гетьманом М. Потоцьким. Що цікаво — поляки досі пропагують та вихваляють дії і вчинки Яреми Вишневецького.

Не забуваймо цього!..

Тому війна знову поновилася.

«Польський уряд на кінець літа 1648 р. мобілізував близько 32 тис. шляхтичів, мав 8 тис. німецького найманого війська і понад 100 тис. озброєних слуг. Усього — від 130 до 140 тисяч. Як свідчить «Літопис Гадяцького полковника Григорія Грабянки», «…всі вони хизувалися, в золото і срібло зодягнені,.. а козаків думали просто канчуками розігнати…» [223, с. 48].

Богдан Хмельницький на той час теж мав близько 100 тисяч війська, але боєздатною була лише п’ята частина — чотирнадцять козацьких полків. Звичайно, гетьман очікував на підхід союзників — 20 тисяч кінноти кримських татар.

«На початку серпня Б. Хмельницький зосередив головні сили за 35 км від Старокостянтинова і почав переговори з поляками за їхньою пропозицією. Умови, запропоновані польською стороною, були надзвичайно принизливими для козаків, тож Б. Хмельницький, ведучи переговори, вигравав час і чекав підходу татарської орди…

У перші дні вересня польське військо вирушило на Волинь. Назустріч йому посувалась козацько-селянська армія Б. Хмельницького. Біля с. Пилявці (між Літином і Старокостянтиновом) війська зустрілися.

Українські і польські сили розділяла річка Пилявка (Іква)…» [223, с. 48].

3. Битва і перемога під Пилявцями.

[11 (21) — 13 (23) вересня 1648 року]

Богдан Хмельницький, як завжди, обрав доволі зручне місце для свого війська. Він отаборився на правому березі річки і побудував табір (стоянку), укріплену шістьма рядами возів, з викопаними шанцями й насипаними валами.

Польське військо зосередилося напроти табору Богдана Хмельницького 11(21) вересня 1648 року. За версією польської сторони, яку, невідомо чому, підтримують деякі українські історики, того ж таки дня польський воєвода Я. Тишкевич «самочинно, без узгодження з командуванням розпочав бій з козаками за греблю через річку Іква…»

М.В. Добрянський. Битва під Пилявцями

Слід завжди пам’ятати — в таких битвах нічого «самочинного» не буває, самочинцям стинають голови без пояснень. Тобто, поляки в перший день битви покращували свої позиції і досягли деякого успіху: вони таки заволоділи греблею, що з’єднувала обидва береги Ікви, і Богдан Хмельницький наказав припинити бій та взяти греблю під приціл артилерії.

12 (22) вересня прибула кримськотатарська кіннота чисельністю 20 тисяч вершників, і Богдан Хмельницький провів загальну воєнну нараду, де «спланував проведення вирішальної битви».

«Уранці 13 (23) вересня на полі бою біля таборів Б. Хмельницького і М. Кривоноса вишикувалися козацька піхота і татарська кіннота. У польському таборі засурмили тривогу, і польська кіннота почала повільно виходити з табору і шикуватися у бойовий порядок. Не дочекавшись завершення шикування, польські хоругви з передової сторожі розпочали бій з татарською кіннотою. Коли козаки почали наступ на греблю, польське командування вирішило замінити втомлену королівську гвардію (піхоту) та кінні хоругви, що її прикривали, свіжими хоругвами кінноти. Це була тактична помилка. Як тільки перші хоругви, що мали замінити підрозділи прикриття, подолали греблю, їм наказали повернутися назад. Розвернувшись, вони рушили по вузькій греблі назустріч тим, хто йшов за ними. Козаки цей рух сприйняли як відступ і навально атакували греблю.

Війська змішались, зчинилася паніка, вузька гребля не могла вмістити втікачів, і вони падали у воду й тонули. Козацька піхота бердишами нищила коней під польськими вершниками і добивала кіннотників на греблі, топила в річці. За кіннотою і драгунами стала тікати й польська піхота. Козаки заволоділи греблею, їхні полки перейшли на лівий берег.

У цей час татарська кіннота вдалася до бойових дій на флангах і в тилу супротивника. Польське командування готувалося до відступу. Оскільки день добігав кінця, Б. Хмельницький припинив бій. Вночі поляки стали тікати. Вони скидали з коней і штовхали один одного у воду на переправі через річку Случ. Від перевантаження міст біля Старокостянтинова проломився, значна частина воїнів загинула.

На світанку 14 (24) вересня польський табір було повністю розгромлено. Загинула майже вся піхота (близько 8 тис.) і значна частина обозних та слуг. Переможці здобули багаті трофеї — 80 гармат і десятки тисяч гаківниць,