Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

Але чому він стоїть? Хіба ж не він, так рвався вийти на зовні.

– Можеш летіти, я тебе тут почекаю.

– Ви не полетите?

Ні, мені звичайно політати на драконі дуже хочеться. Дракона ж не кожен день можна побачити, та ще й справжнього який пропонує на ньому покататись, але я думаю що зараз не той випадок. Скоріш всього він запитує тому, що дума що без вершника йому летіти не можна. І це якраз той момент у якому я можу показати, що я йому повністю вірю і він так само вільний робити те що хоче як і я.

Та й чесно кажучи, навіть якщо він і запропонував в нормальних обставинах, я б все одно відмовилась б. Бо й літати на драконах не вмію… і висоти боюся до тремтіння в колінах. От би зараз чули мої думки, всі ті хто обожнює драконів. 

Так і чую, що вони б відповіли мені, типу: “Як можна відмовитися від такої пропозиції, це ж так круто політати на величезному драконі!” Але на жаль не для мене. Ні, звичайно драконів я теж люблю, мене завжди захоплювали ці могутні велетні. От тільки, сперечатися зі своїм страхом висоти в мене не виходить, а я вже пробувала і він переміг. 

Я ще й досі пам’ятаю той сором, коли я вилізла на драбину збирати в бабусі вишні і потім не змогла спуститися, бо я різко усвідомила чого в житті боюсь найбільше.

– Ні, я не полечу – поспіхом випалила, якось іншим разом дракончику, напевно. І зважаючи з запитання, тут дракони без своїх вершників не літають – Але можеш літати трохи вище, щоб якщо хтось тебе помітить не було видно що ти без мене.

Він ще деякий час вагався, але зрозумівши що я серйозно сказала що на ньому летіти я не збираюся. Він відійшов подалі від мене і… е-е-м…н-у-у… роздягнувся… Матінко рідна! Від побаченого моє обличчя загорілося червоним таблом світлофора! Ні, я звичайно розумію ну, що в одязі він перевтілюватись не буде, бо в такому разі він зіпсується, але ж не переді мною ж це робити!

Може жителі цього світу й звикли літати на драконах і кожен день спостерігати за такою картиною, але не я! Принаймні в мені ще залишилися хоч частинка ввічливості, щоб хоча би відвести свій погляд, але все ж таки, крихта безсоромності в мене теж була яка була навіть і не проти від такого видовища, й тихесенько плескала в долоньки радіючи.

Далі, почулося легке шурхотіння і незабаром переді мною стояв величезний чорний дракон з палаючими жовтими очима. Який же він гарний! Навіть кращий, чим на картинках які я бачила у своєму світі! Величезний чорний красень, з величезними крилами. 

Він змахнув декілька разів крильми й відірвався від землі, видовище було просто неймовірне. Дракон велично ширяє в повітрі піднімаючись все вище, й вище поки не перетворився на маленьку чорну цятку в небі, і завдяки своєму забарвленню на фоні нічного неба його не було так сильно помітно.

Я присіла на м’яку зелену траву й впала зірочкою на спину. І почала роздивлятися нічне небо з місцевими сузір’ями і ширяючого в них чорного дракона. На вулиці був приємно прохолодний вітерець який злегка обдував.

Цікаво, а якби я не захворіла і не зустріла в бібліотеці ту дивну бабусю, я б могла стати щасливою у своєму світі? Як там Катя, зараз? Чим займається? І чи взагалі згадує мене… бо судячи з того що відбулося в моєму світі… я померла, ну принаймні моє тіло. 

На очі навернулися зрадливі сльози, так і хотілося завити від відчаю на все подвір'я і ревіти до тих пір, поки не виплачу усі емоції які зараз відчуваю. Тому, я прикрила повіки щоб не дати волю сльозам й шумно видихнула. 

Через хвилин десять, я відчула сильний вітер від помахів крил, а потім тремтіння землі від приземлення дракона. Я підвелася й сіла обвивши коліна руками, швидко витерла очі від залишків сліз до того як до мене підійшов дракон.

– Ну що, вже налітався? – всміхаючись протягнула йому.

Дракон стояв непорушно переді мною й дивився мені в обличчя, пильно вивчаючи його.

– Чому ви не полетіли зі мною? – запитує Дикий.

– Тому що не хочу – здвигаю плечима.

Його очі прищурюються і його погляд стає гостріший, у якому чітко відчувається виклик.

– А якби я, зараз втік. Щоб ви, тоді робили? – промовив беззвучним шипінням. 

– Не знаю, можливо пішла тебе шукати, щоб перевірити, чи ти в халепу яку не вляпався, а можливо й не пішла шукати, якщо б дізналася що в тебе усе добре. Я тебе силою не тримаю, якщо хочеш, може йти куди твоя душа забажає.

– Йти! – глузливо з насмішкою кинув мені у відповідь, в ньому відчувався докір кинутий мені, начебто я можу брехати йому прямо в обличчя.

Отже, він мені не вірить, що я можу його так просто відпустити. Я підводжуся на ноги й підходжу впритул до дракона, його обличчя враз посерйознішало. Як там мене вчила Ненсі, використовувати магію? Треба зосередитись на тому чого хочеш… я знову відчула приємне поколювання на кінчиках пальців і доторкнулася до рабського нашийника і від усієї душі побажала зняти його.

Нашийник розстібається і падає на землю, потім я підношу великий палець до своїх губ й прокушую його до крові, виводжу на грудях дракона символ якому мене навчила Ненсі, коли я в неї запитала як якщо що зняти рабську печатку, яку ми наносили в кабінеті работорговця. Закінчивши з символом, я приклала долоню на його груди й подумки промовило: “Я, Маргарита Де Блод відпускаю Дикого, тепер він вільний…” 

Мітка одразу спалахує фіолетовим світлом й зникає з тіла дракона, на його шкірі залишаються лише плями моєї крові. Закінчивши, забираю руку від драконових грудей й підводжу погляд до його неймовірно жовтих очей, у яких вже промайнуло достатньо багато різних емоцій і не сказаних запитань. 

– Тепер ти вільний – це все що я змогла йому відповісти, за сьогоднішній день я була настільки фізично й психічно виснажена, що мені вже не хотілося нічого. В усьому тілі відчувалася нестерпна важкість й млявість, а руки здавалися такими тяжким начебто замість них, в мене були дві величезні каменюки.