Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Вільний? – прошепотів дракон, наче не повірив власним вухам. 

– Так – підтвердила спокійним голосом.

Дракон застиг на деякий час, щось глибоко роздумуючи.

– Чому ти це робиш? – з крижаним тоном промов.

– Ти про що? 

– Навіщо ти, поводишся зі мною так наче, я вільний!

– Але ж ти вільний.

– Ні! Я раб! І якби ти, зі мною не поводилася я, все одно буду залишатися рабом! – дракон вже розмовляв на підвищених тонах – І досить вдавати з себе добродійку! Робити вигляд що тобі мене шкода і я тобі не байдужий! Й поводитися зі мною наче, з рівним тобі! – дракон вже не стримав своїх емоцій, він відверто показував накопичену за всі ці роки злість і відразу.

– Прошу, припини – благальним тоном просила його, бо ще трішки і я сама не витримаю… все що мені зараз хочеться це забитися в куток і виплакати, усе накипіле за весь час.

Вираз обличчя дракона став гостріший так само як і його погляд, а кожен рухи його тіла виказували шалену напругу. Дракон, нахилився ближче до мого обличчя дивлячись мені прямо в очі. Й прошипів з гарчанням крізь зуби.

– Моя господарка повинна наказувати, а не просити.

– Припини! – не витримала я, і цей голосний вигук коштував мені дуже дорого, бо пішов луною в моїй голові викликаючи головний біль.

– Ти лише брехлива людина, яка живе у своєму вигаданому світі брехні, прикидаючись добродійкою яка начебто усім допомагає. – вів він далі – А насправді ти, брехуха, яка грає свою роль перед глядачами і всього що ти добиваєшся це дати іншим надію що ти не така. А потім ти, їх втопчеш в той бруд, з якого й витягла!

– Прошу, зупинися – шепочу, але він мене не чув, бо його ж власний гнів не давав чути правди.

– Ти змусиш інших почувати себе винним через те що ти поводилася з ними настільки добре і тому вони будуть змушені, добровільно тобі служити й слухати кожен твій наказ! Чи терпіти покарання або просто фізичне знущання з себе, бо тобі раптом стало нудно! Вони будуть покірно сидіти й терпіти, бо почувають себе винними, й думати, що вони тобі щось винні! Всі ви однакові!

Від цих слів, мені стало настільки боляче й образливо і я знаю що й сама в цьому частково винна. Я ж сама, спонукала його говорити те що він насправді думає і що йому не подобається. Але я не дозволю ображати мене, лише тому, що інші ведуть себе погано і судити себе по їхній же поведінці!

– Я тобі не брехала – мій голос вже звучав трохи надламано, я була на межі того, щоб відпустити себе й, дати волю сльозам й тому що зараз відчуваю.

– Ти бре… 

– НІ! – перебила його – Я була з тобою цілком і повністю щира! – продовжувала я – Я говорила тобі, лише правду, признаю не всю, але ж говорила! – по моїй щоці пробігла гаряча сльоза – І я на тебе не злюся, бо розумію що кожному може щось не подобатися або щось дратувати! Але я не дозволю, тобі звинувачувати мене в тому, що я не робила, і судити мене, мій характер, мої дії і відношення до тебе. І порівнюючи мене, з усіма тими людьми! – по моїх щоках вже рікою котилися солоні й гарячі сльози, і я вже не розуміла, чи від сліз, чи від болю в голові й запаморочення увесь світ перед моїми очима почав кружляти. 

___________________________

Драконяча форма Дикого.

Новиночка! І буду дуже вдячна за ваші вподобайки й кометарії! Приємного вам читання!)))