Читати книгу - "Аптекар"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Рута незчулася, як із-за помережаних тінями і тишею лип вигулькнув вечір і почав розвішувати клапті мряки по деревах та кущах верболозу. Рештки дня м’якими оксамитовими сувоями сповзали в річку, і тільки круги розбігалися, мов колорізом накреслені, вигулькнуло щось із туману, залопотіло, зашемрало, плюхнулося в траву, вмерло, і тиша врешті розлилася молоком, і потонуло в ній все живе. З боку міста бамкнули дзвони. Пора було повертатися, заки брами не зачинили. Але коник домчав її вчасно, щойно вона увійшла в браму, як за її спиною піднялися розвідні мости, заскрипіла засуви, а важкі, окуті залізом ґрати опустилися. У місті Рута спішилася, і коли вона йшла, тримаючи в одній руці вуздечку, а в другій кошик з розмаїтим зіллям, її наздогнав стрункий високий панич, вбраний, як королівський паж, в обтислу куртку й штани.
— Вам вітання від Вівді, — прошепотів він доволі грайливим тоном, мовби залицяючись.
Рута здригнулася, здогадавшись, хто поруч з нею.
— Ви знаєте, де вона?
— Живе у Винниках. Веде тихе спокійне життя добропорядної господині — кури, гуси, качки. Хоча для сталих клієнтів, таких, як я, її серце завжди відкрите.
— Я б хотіла її провідати.
— Будь-коли, тільки дайте знати. Я приїду за вами бричкою. А хочете — каретою, запряженою шісткою вороних.
— Ні, я поїду коли-небудь сама і верхи.
— А-а, розумію. Ви ж тепер пані катова. Вівдя просила, коли вам не важко, скопіювати сторінки 148 і 149 з книги «Великий Альберт». Дивне прохання, якщо я міг би завиграшки їй ті сторінки надиктувати. Але вона каже, що там важлива кожна кома. Ну, ви чули таке! Кожна кома! Я качався зо сміху. Так ніби у ті дрімучі часи, коли писали «Альберт», існували коми. Але у мене до вас є одне прохання. Я потребую зовсім маленьку дурничку. Ну, практично, ніщо. А саме — серце Головача. Точніше, потребую не я, а доктор Калькбреннер. При умові, що серце не буде вирване, а дбайливо вирізане разом з усіма судинами. Вам неважко буде попрохати вашого… е-е… ну, скажімо так, рятівника? Він же ж бо й так підторговує різними частинами тіл своїх стратенців. А Калькбреннер подарує вам чудодійний бальзам, якого в пана аптекаря вже нема, а купити його дуже важко, навіть за грубі гроші.
— То це ж ви зробите послугу аптекареві, а що отримає Каспер?
— О-о, він отримає від Калькбреннера те, що для нього найцінніше. Він отримає одне ім’я. Те, про яке він мріє. Так йому й передайте — ім’я.
— А якщо не повірить? Та й не можу я сказати, що стрічалася з, прости Господи…
— І не треба. Скажете, що зустріли Калькбреннерового слугу.
— То ви з доктором разом?
— Так, у нас спільне діло.
— А що я скажу, аби Каспер повірив?
— Скажіть, що його матір називалася Гедвіґа Кребіль. І що та молодичка, з якою він бавився в цюцю-бабки у Кросні, має під лівим персом родимку у вигляді серця. А він має від неї пам’ятку на правому рамені, яке вона прокусила до крові. І ще я знаю, що саме передав йому аптекар перед тортурами розбійників. Гадаю, цього досить. Ага! І бажано те серце принести ще сьогодні ввечері, бо завтра воно вже буде нікому непотрібне. Я буду вас чекати в шинку «Під П’яним Турком». А ім’я Касперового батька з’явиться випаленим на будь-якій тарелі, на яку вкажете пальцем, завтра пополудні.
Панич вклонився і, завернувши у бічну вуличку, зник. Рута втішилася звісткою про Вівдю, але не уявляла, як сприйме Каспер прохання лихого. Сарацинка зустріла господиню на порозі.
— Вечеря, пані, готова. Подавати?
— Ні, я зачекаю Каспера.
їй подумалося, що коли вони сядуть вечеряти разом, гак буде краще, адже вони цього раніше ніколи не робили. Здивований погляд сарацинки теж про це свідчив.
Каспер повернувся похмурий і натомлений. Але очі його проясніли, коли побачив, що Рута сідає з ним до столу. Під кінець сарацинка подала пляцок з яблуками, узвар та вийшла на кухню. То була добра нагода для розмови. Рута переповіла все, що їй сказав лихий, мовляв, Калькбреннер потребує серце Головача, а натомість повідомить оте ім’я, яке так цікавить Каспера.
— Ім’я? — здивувався кат. — Мене цікавить лише одне ім’я — ім’я мого батька.
— То він його й мав на увазі.
— Але звідки він може про це знати?
— Ну, він займається магією, читає таємні книги.
— Чому ж він не звернувся до мене, а до вас?
— Він не хоче, аби вас побачили разом. Він же ж купує трупи. І на вас може впасти підозра, що ви йому їх постачаєте.
— Нічого не розумію. Він не так давно приїхав і вже винюхав, хто мій батько?
— Як на мене ціна, яку він просить, не така вже й велика.
— Але я хочу мати певність, що це буде мій батько, а не хтось інший.
Тоді Рута, передала решту розмови з лихим, чим неабияк здивувала Каспера, що Калькбреннер знає про нього такі речі. Це його знезброїло.
— Серце я маю передати ще цього вечора, — завершила Рута. — Слуга Калькбреннера буде на мене чекати в шинку. А ім’я вашого батька з’явиться випаленим на оцій тарелі завтра пополудні, — тут вона показала на дерев’яну таріль на полиці.
Каспер вирячив очі:
— Чорна магія? Він що — такий могутній?
— Ну, я просто не знаю, як вам іще довести, що людина, яка може на відстані випалити чиєсь ім’я, цілком здатна з’ясувати, хто був вашим батьком.
Розділ 23. МАНДРАГОРА
Із записок Лукаша Гулевича.
«Увечері ми з Юліаною готували мікстури. Айзек ліг раніше спати, щоб встигнути на світанку купити ярину в господарів, замість того, щоб переплачувати пізніше перекупникам. Відтак я пригадав про папери, які мені
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аптекар», після закриття браузера.