Читати книгу - "Сповідь афериста Фелікса Круля"

- Я її зараз почну, — оголосив він. — А ви, коли покінчите з кавою, приєднаєтеся до мене, а якщо я зайду занадто далеко, то ми замовимо другу.

- Однак, маркізе, ви розійшлися! Під моїм крильцем у «Сент-Джеймсі» ви поводитеся стриманіше.

- Гризота, журба, душевна туга, милий Крулю! Тільки й залишається втіха від чарки. Дари Бакхуса? Так його, здається, звати? Бакхус, на мій погляд, звучить краще, ніж Бахус, як кажуть заради зручности. Я сказав «заради зручности», щоб не висловитися грубіше. Ви щось тямите в міфології?

- Не дуже, маркізе. Знаю, наприклад, що є такий бог Гермес. Але цим мої знання майже й вичерпуються.

- Та й нащо вони вам? Ученість, яка часом, їй богу, буває досить нав'язлива, — не для джентльмена, і в цьому його схожість з шляхтичем. Чудова традиція, яка бере свій початок з епохи, коли людині шляхетного походження належало лише добре сидіти на коні, а більше вони взагалі нічому не вчилися, навіть читати й писати. Книги були прерогативою кліриків. Багато моїх приятелів і досі дотримуються цього звичаю. Більшість з них — елеґантні шибайголови, не завжди навіть симпатичні. А ви їздите верхи? Дозвольте тепер і вам налити цього заспокійливого трунку. За ваше благополуччя! За моє? Випити, звичайно, можна, але від цього не покращає. На таке надії мало. Отже, верхи ви не їздите? Я впевнений, що з вас вийшов би чудовий верхівець, ви прямо народжені для верхової їзди і в Булонському лісі, звичайно, заткнули б за пояс будь-якого вершника.

- Зізнаюся, маркізе, я й сам у цьому майже впевнений.

- Що ж, це не більше ніж здорова самовпевненість, любий Крулю. Здоровою я називаю її тому, що теж впевнений у вас, і не тільки щодо верхової їзди… Дозвольте мені бути цілком відвертим. Мені ви не здаєтесь людиною, схильною до довірливих бесід і сердечних зізнань. Ви все ж таки волієте останнє слово залишити при собі. Вас ото чує атмосфера якоїсь таємничости. Pardon, я стаю нескромний. Те, що я так кажу, є доказом мого власного вітрогонства й нестриманости на мову, але також і моєї до вас довіри.

- За яку я від усього серця вам вдячний, милий маркзе. Дозвольте мені запитати, як поживає мадемуазель Заза? Я навіть трохи здивувався, зустрівши вас тут без неї.

- Як це мило, що ви запитуєте про неї! Адже ви теж вважаєте її чарівною, еге ж? Та й чому б вам не захоплюватися нею? Я вам це дозволяю. Я всім на світі дозволяю вважати її чарівною. І все-таки мені хотілося б заховати її подалі від усього світу, аби мати для себе одного. Бідна дівчинка зайнята сьогодні ввечері у своєму театрику «Фолі мюзікаль». Вона там на ролях субреток, ви цього не знали? Сьогодні вона гратиме в «Дарах феї». Але я вже стільки разів дивився цю штуку, що тепер вирішив пропустити вечір другий. І ще мене трохи дратує, що на ній замало одягу під час її куплетів. Правда, це дуже красиво, але що замало, то замало, і я від цього страждаю, хоча і спочатку такий, з дозволу сказати, костюм і змусив мене без пам'яти в неї закохатись. А ви були коли-небудь божевільно закохані?

- Я далебі вже майже готовий наслідувати ваш приклад, маркізе.

- Що ви знаєтеся на коханні, мені очевидно й без ваших запевнень. І все-таки ви, по-моєму, належите до людей, яких люблять більше, ніж вони люблять самі. Хіба я не правий?

Добре, не будемо заглиблюватися в ці нетрі. Заза співає ще й у третьому акті. Потім я за нею заїду, й ми будемо пити чай вже у квартирці, яку я найняв і умеблював для неї.

- Бажаю вам приємно провести час. Але це означає, що нам слід поспішати з нашою пляшкою лафіту та із закінченням настільки приємної для мене бесіди. У мене особисто в кишені квиток в комічну оперу.

- Справді? Я не люблю квапитися. Крім того, я можу зателефонувати крихітці, аби вона чекала на мене вдома. А вам дуже не хочеться спізнитися на перший акт?

- Ні, чому ж? «Фауст» чарівна опера, але ж не може бути, щоб вона приваблювала мене більше, ніж вас мадемуазель Заза.

- Я із задоволенням ще побалакав би з вами тут, мені хочеться детальніше розповісти вам про свої прикрощі. Адже ви вже, звичайно, зрозуміли з деяких слів, які сьогодні злетіли у мене з уст, що я опинився у скрутному, вкрай скрутному становищі.

- Безперечно, милий маркізе, і я лише чекав слушної нагоди, щоб із щирим співчуттям запитати вас про ваші труднощі. Вони стосуються мадемуазель Зази?

- О, якби мова йшла не про неї! Ви чули, що я повинен вирушити в подорож? На цілий рік!

- Чому ж неодмінно на цілий рік?

- Ох, любий друже! Річ у тому, що мої бідолашні батьки — я вже якось розповідав вам про них — знають про мій зв'язок із Зазою. Адже він триває більше року, — і не з анонімних листів або випадково почутих пліток, а тому, що я був настільки дитинний і відвертий, що в листах постійно прохоплювався про своє щастя, про свої мрії й бажання. У мене, ви знаєте, що на умі, те й на язиці, а від язика до пера дорога недовга. Милі старенькі зробили слушний висновок, що я серйозно ставлюся до цієї історії й маю намір одружитися з дівчинкою, або «цією особою», як вони її називають, і тепер самі не свої. Вони були тут і поїхали лише два дні тому; важкий то був час — цілий тиждень суперечок, з ранку до вечора. Батько говорив зі мною низьким басом, а мати — дуже високим, вібруючим від сліз голосом; він — французькою, вона — німецькою. О, певна річ, у них не зірвалося з язика жодного грубого слова, крім постійно повторюваного словечка «особа», та й справді, мені було б не так боляче, якби вони називали мене поганою, божевільною людиною, що збезчестила свою родину.

Цього вони, однак, не робили, а тільки всіма святими заклинали мене не давати їм і суспільству приводу для подібних визначень, і я, у свою чергу, низьким і вібруючим голосом запевняв, що мені дуже боляче завдавати їм прикрощів. Я ж знаю, що вони мене люблять і бажають мені добра, але в чому воно для мене полягає, поняття не мають. Вони навіть