Читати книгу - "Дівчина, яку ти покинув"

— Ні. Все гаразд, правда.

— Ти занадто добра. Знаєш що, коли я повернуся додому, ми зіграємо ним у футбол, а тоді зробимо з нього попільничку.

Повернувшись на кухню, Лів бачить, що Мо встромила в пластилінову голівку цілих п’ятнадцять сірників.

У понеділок надходять два замовлення. Перше стосується каталогу якоїсь компанії, що спеціалізується на прямому маркетингу, — щедро пересипаного граматичними й орфографічними помилками. До шостої години Лів устигає виправити стільки, що легше було заново написати весь текст. Послівні розцінки жахливо мізерні. Але їй байдуже. Робота дарує таке полегшення, витісняючи всі зайві думки, що вона радо написала б для «Форбекс Солюшенз» іще один каталог безкоштовно.

У двері дзвонять. Зараз Мо скаже, що забула ключі на роботі. Лів вибирається з-за столу, потягується і прямує до домофону.

— Ти знов їх десь залишила.

— Це Пол.

Вона завмирає на місці.

— О. Привіт.

— Можна до тебе піднятися?

— Тобі справді не варто турбуватися. Я…

— Будь ласка. Нам треба поговорити.

Часу подивитися в дзеркало чи причесати волосся немає. Вона стоїть, тримаючи палець на дверній кнопці, і вагається. Нарешті натискає її й одразу ж відступає, наче боячись вибуху.

Ліфт зі скрипом підіймається, і вона відчуває, як із наростанням звуку щось тривожно стискається в її грудях. А тоді з’являється він і дивиться крізь ґратчасті двері ліфта прямо на неї. Він одягнений у коричневий піджак із м’якої тканини, у його очах завмер незвично насторожений погляд. Він здається зовсім виснаженим.

— Привіт.

Він виходить із ліфта й чекає в передпокої. Жінка стоїть, схрестивши руки на грудях, — захисна поза.

— Привіт.

— Можна… зайти?

Вона відступає від дверей.

— Вип’єш чого-небудь? Тобто… ти залишишся?

Він чує, що її голос зривається.

— Було б чудово, дякую.

Вона проходить на кухню, і він іде слідом, дивлячись на її напружену спину. І доки вона розливає чай, її не покидає відчуття, що він невпинно стежить за нею. Беручи чашку з її рук, він замислено потирає скроню.

— Голова болить, — майже вибачається він, упіймавши на собі її погляд.

Лів мигцем дивиться на пластилінову фігурку на холодильнику і червоніє, знов почуваючись винною. Проходячи повз, вона навмисне зіштовхує її за холодильник.

Пол ставить чашку на стіл.

— Гаразд. Це справді складно. Я прийшов би раніше, але в мене був син, і я мав обміркувати подальші дії. Послухай, я не критимусь і все поясню. Та, гадаю, тобі краще спочатку сісти.

Вона ошелешено дивиться на нього.

— О Господи. Ти одружений.

— Я не одружений. Це було б… навіть легше. Будь ласка, Лів. Просто сядь.

Вона залишається стояти. Він витягує з-під поли піджака лист і простягає їй.

— Що це?

— Просто прочитай. А потім я докладу всіх зусиль, щоб пояснити.

ТПП

Офіс 6, Ґрантхем-стріт

Лондон W1

15 жовтня 2006 року

Шановна місіс Голстон,

ми представляємо організацію під назвою «Товариство пошуку і повернення», що має на меті повертати твори мистецтва людям, які зазнали втрат унаслідок пограбування або примусового продажу належних їм культурних цінностей у воєнний час.

Нам відомо, що Ви є власницею картини французького художника Едуарда Лефевра під назвою «Дівчина, яку ти покинув». Ми отримали письмове підтвердження від нащадків пана Лефевра, що зазначений твір перебував у приватній власності дружини художника і був об’єктом примусового продажу. Позивачі, які також є громадянами Франції, бажають, щоб твір було повернуто до родини митця, і, згідно з Женевською конвенцією, а також положеннями Гаазької конвенції про захист культурної власності у випадку військового конфлікту, ми бажаємо поінформувати Вас, що будемо подавати позов від їхнього імені.

У багатьох випадках такі твори мистецтва може бути повернуто власникам із мінімальним втручанням закону. Таким чином ми запрошуємо Вас сконтактувати з нами для призначення зустрічі між Вами і представниками родини Лефеврів, щоб ми могли розпочати процес.

Ми усвідомлюємо, що таке повідомлення може стати для Вас потрясінням. Але ми хочемо Вам нагадати, що існують переконливі юридичні прецеденти, коли твори мистецтва, придбані внаслідок правопорушень, скоєних у воєнні часи, поверталися законним власникам. Також ми хотіли б додати, що Ваша втрата може бути добровільно компенсована певною грошовою сумою.

Ми дуже сподіваємося, що, як і в решті подібних випадків, усвідомлення, що картина повернулася до законних власників, певним чином задовольнить усі зацікавлені сторони.

Якщо хочете обговорити це, просимо без жодних зволікань звертатися до нас.

Пол Маккаферті

Джейні Дікінсон,

директори ТПП

Вона вражено дивиться на ім’я внизу листа, і вся кімната навколо немов відступає на задній план. Вона перечитує слова, спочатку думаючи, що це жарт. Ні, це має бути інший Пол Маккаферті, якийсь цілковито відмінний Пол Маккаферті. Людей із таким іменем, мабуть, сотні. Воно досить поширене, це ім’я. А потім вона пригадує той характерний погляд, яким він дивився на картину три дні тому, як не міг після того глянути їй у вічі. Вона важко опустилася на стілець.

— Це якийсь жарт?

— Краще б це був жарт.

— Що це, в біса, за ТПП?

— Ми відстежуємо зниклі творі мистецтва й забезпечуємо їхнє повернення початковим власникам.

— Ми? — вона знов дивиться на лист. — А як… як усе це мене стосується?

— «Дівчина, яку ти покинув» — об’єкт реституційного позову. Картина належить художникові на ім’я Едуард Лефевр. Його родина бажає повернути її.

— Але… це просто смішно. Вона роками була в мене. Роками. Найкращі роки за останнє десятиліття.

Він запускає руку до кишені й виймає ще один лист, із ксерокопією журнальної сторінки.

— Це надійшло до нашого офісу тижнів два тому. Я знайшов його у своєму кошику для вхідних паперів. Тоді я був зайнятий іншими випадками і не склав усе докупи. А згодом, коли ти запросила мене до себе, я миттю її розпізнав.

Вона вивчає лист, кидає погляд на ксерокопію. З кольорової сторінки на Лів дивиться її власна картина, яскраві барви якої змазані внаслідок роздруківки.

— «Архітектурний дайджест».

— Так. Гадаю, це звідти.

— Вони приходили робити репортаж про Скляний будинок, коли ми щойно одружилися, — вона підносить руку до губ. — Девід вважав, що це буде чудова реклама для його праці.

— Родина Лефеврів провела ревізію всього творчого доробку художника, у ході якої виявили зникнення кількох картин.