Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вогнем і мечем 📚 - Українською

Читати книгу - "Вогнем і мечем"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вогнем і мечем" автора Генрік Сенкевич. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 65 66 67 ... 250
Перейти на сторінку:
гетьман звелів усіх прибульців із Січі затримувати й допитувати.

Вирушили. Редзян ішов сміливо, позаяк не передбачав нічого лихого, знаючи, що тут уже сягає гетьманська влада. Їх привели в будинок пана Желенського, розташований поблизу Дзвонецького Кута, де квартирував полковник Лобода. Тут їм було сказано, що полковник іще на світанку поїхав до Черкас і що його заступає підполковник. Прождали вони досить довго, поки нарешті відчинилися двері й увійшов очікуваний підполковник.

Побачивши його, Редзян відчув, що в нього жижки затремтіли.

Підполковником виявився Богун.

Влада гетьманська і справді поширювалася на Чигирин, а позаяк Лобода і Богун до Хмельницького не перекинулись і, навіть навпаки, на повен голос заявляли про свою відданість Речі Посполитій, великий гетьман саме їм і визначив стояти гарнізоном у Чигирині й за порядком приглядати звелів.

Богун усівся за стіл і почав випитувати прибульців.

Старший, що мав при собі листа від пана Гродзіцького, відповідав за себе й за Редзяна. Роздивившись уважно листа, молодий підполковник почав докладно розпитувати, що чути в Кодаку, і видно було, що йому дуже хотілося дізнатись, навіщо це пан Гродзіцький до великого гетьмана людей і чайку відрядив. Одначе старший відповісти на це не міг, а послання було запечатане печаткою пана Гродзіцького. Допитавши гостей, Богун хотів було відіслати їх і до гамана поліз, дати їм на горілку, як раптом відчинилися двері й пан Заглоба блискавкою влетів до світлиці.

– Що ж це робиться, Богуне! – заволав він. – Падлюка Допул кращий трійняк приховує. Я лізу з ним до льоху. Дивлюся – в кутку чи то сіно, чи то ще щось. Запитую, що там? Каже: сухе сіно! Я дивлюсь – а там шийка, як татарин із трави, виглядає. А-а, вражий син! Я кажу – давай поділимося: ти, волох, кажу, сіно з’їси, бо ти з волів, а я мед вип’ю, бо я людина. От я і приніс сулію для належної проби. Давай же швидше келихи.

Сказавши це, пан Заглоба однією рукою в бік уперся, а другою підняв сулію над головою і почав співати:

Гей, Ягусю! Гей, Кундусю! Нумо дайте кубки!

Non timare,[81] не лякайтесь, підставляйте губки!

Тут пан Заглоба, побачивши Редзяна, раптом замовк, поставив сулію на стіл і сказав:

– Гей! Як Бог свят, це ж слуга вірний пана Скшетуського.

– Чий? – швидко запитав Богун.

– Пана Скшетуського, намісника, що до Кодака поїхав, а мене перед від’їздом таким тут лубенським медом напував, що будь-який шинкар нехай і не потикається. Як же там пан твій, га? Чи здоровий?

– Здоровий і звелів вашій милості кланятися, – відповів зніяковілий Редзян.

– Ох і хвацький це кавалер! А ти як у Чигирині опинився? Нащо хазяїн тебе з Кодака відіслав?

– Хазяїн він і є хазяїн, – відповів на це Редзян. – У нього в Лубнах справи, от він мені й звелів повернутися, та й що мені в Кодаку робити?

Богун увесь цей час зиркав на Редзяна, а потім раптом сказав:

– Знаю і я твого пана, бачив його в Розлогах.

Редзян, мовби недочувши, повернув до нього вухо й перепитав:

– Де?

– У Розлогах.

– У Курцевичів, – сказав Заглоба.

– У кого? – знову перепитав Редзян.

– Ти, я бачу, оглух трохи, – сухо зазначив Богун.

– Не виспався чогось.

– Виспишся ще. Значить, хазяїн послав тебе в Лубни, кажеш?

– Еге!

– У нього там, певно, яка-небудь голубка є, – втрутився пан Заглоба, – до якої він свої почуття з тобою й пересилає.

– Та хіба ж я знаю, ваша милість!.. Може, і є, а може, й нема.

Потому Редзян поклонився Богуну й панові Заглобі.

– Слава Йсусу Христу, – сказав він, збираючись іти.

– Навіки слава! – відповів Богун. – Зачекай-но, соколику, не поспішай так. А чому ти від мене утаїв, що служиш у пана Скшетуського?

– А тому, що ваша милість мене не запитувала, а я собі гадаю, навіщо це мені казна-що говорити? Слава Йсу…

– Стривай, сказано тобі. Листи панські везеш?

– Їхнє діло писати, а моє, слуги, віддати, та тільки тому, кому писані, так що дозвольте вже відкланятися вашим милостям.

Богун звів соболині брови й плеснув у долоні. Зразу ж постали два козаки.

– Обшукати його! – закричав Богун, показуючи на Редзяна.

– Істинний Христос, насильство наді мною чинять! – заверещав Редзян. – Я хоч і слуга, а теж шляхтич! Ви, вельмишановні панове, в суді за це відповісте.

– Богуне, облиш його! – втрутився пан Заглоба.

Та один із козаків уже виявив за пазухою в Редзяна обидва листи й передав їх підполковникові. Богун відіслав козаків геть, тому що, не вміючи читати, не хотів, аби вони про це дізнались, і, звернувшись до Заглоби, сказав:

– Читай, я тим часом на хлопчину подивлюся!

Заглоба зажмурив ліве око, на котрому в нього було більмо, і прочитав адресу:

– «Найласкавішій до мене пані й добродійці-благодійниці, ясновельможній княгині Курцевич у Розлогах».

– Значить, соколику, ти в Лубни їхав і не знаєш, де Розлоги? – сказав Богун, дивлячись на Редзяна страшним поглядом.

– Куди звеліли, туди і їхав! – відповів той.

– Розкривати, чи що? Sigillum[82] шляхетська свята! – зауважив Заглоба.

– Мені великий гетьман дав право будь-які листи переглядати. Розкривай і читай.

Заглоба розпечатав і почав читати:

– «Найласкавіша до мене пані etc. Повідомляю вашій милості, добродійко, що я вже стою в Кодаку, звідки, дай Боже, в добрий час нинішнього ранку на Січ вирушу, а поки що пишу тут, у неспокої спати не лягаючи, щоби вам яка кривда від головоріза цього, Богуна, та його волоцюг не вчинилася. А позаяк мені тут і пан Кшиштоф Гродзіцький говорив, що, чого доброго, війна велика спалахне, заради якої також і чернь устане, тому заклинаю і благаю вашу милість, добродійко, щоб eo instante,[83] хоч би навіть і степ не протрях, хоч би верхи, відразу ж із князівною в Лубни їхати зволили й не вчиняли б інакше, бо я вчасно повернутися не встигаю. А прохання це, будьте ласкаві, ваша милість добродійко, негайно виконати, щоби про блаженство, мені обіцяне, я міг не побоюватись і, повернувшись, нарадувався ним. А замість того щоб вашій милості, добродійко, з Богуном кунктувати і, обіцяючи дівчину мені, йому зі страху голову морочити, ліпше sub tutelam[84] князя, володаря мого, сховатися, котрий у Розлоги гарнізон послати не забариться, тож і садибку врятуєте. При цьому маю честь еtc, еtc».

– Гм, друже ти мій, Богуне, – сказав Заглоба, – гусарчик, видко, роги тобі наставити зібрався. Значить, ви за однією дівкою упадали? Чого ж ти мовчав? Та ти не переживай, мені ось теж траплялося…

Почата фраза завмерла

1 ... 65 66 67 ... 250
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вогнем і мечем», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вогнем і мечем"