Читати книгу - "Коли впаде темрява"

— Прошу, не треба мені казати, щоб я поставив їх назад, — говорить він винувато, але вперто. — Я краще піду звідси, ніж це зроблю.

Я кажу йому, що не мав наміру просити поставити їх, як було. Тримаючи в руках його графіки, роблю комплімент щодо того, як професійно їх зроблено. Він знизує плечима. Тоді я питаю його, чи в них подана загальна картина, чи це звіт за останній тиждень.

— Тільки останній тиждень, — каже він. Таким тоном, ніби це його самого зовсім не цікавить. Гадаю, що так воно і є. Людина, закльована ледь не до смерті хижими птахами, мало переймається минулорічними образами й ранами чи навіть тим, що відбувалося минулого тижня; у неї на думці теперішнє. І майбутнє, помагай йому, Боже.

— Тут, либонь, мусить бути дві-три тисячі випадків, — кажу я йому.

— Називайте це подіями. Сам я їх так називаю. Там шістсот чотири події лічби, вісімсот сімдесят вісім — торкання та дві тисячі двісті сорок шість — розміщення. Всі парні числа, зверніть увагу. Загальне число — три тисячі сімсот двадцять вісім — також парне. Якщо скласти його окремі цифри 3728, отримаєте двадцять, також парне число. Гарне число. — Він киває, ніби сам собі підтверджує цю думку. — Поділіть 3728 на два, і отримаєте тисячу вісімсот шістдесят чотири. Цифри 1864 складаються в 19, потужне непарне число. Потужне й погане.

Наразі він трохи здригається.

— Ви, певно, дуже втомлені, — кажу я.

Він не реагує на мої слова ані голосом, ні кивком, однак, попри все, дає відповідь. Сльози течуть йому по щоках у вуха. Мені б не хотілося пригнічувати його додатковими переживаннями, але я визнаю очевидний факт: якщо ми не розпочнемо нашу роботу якомога швидше — «не варто марно гаяти час», як сказала б сестричка Шейла, — він узагалі не буде спроможний щось робити. Я вже бачу занепад у його вигляді (пожмакана сорочка, недбало виголений, волосся вкрай потребує стрижки), і, якщо б розпитати про нього його колег, я майже певен, вони перекинуться багатозначними поглядами. Динамічні таблиці — пречудові засоби свого роду, але N. явно втрачає силу. Мені здається, нема іншого вибору, окрім як діставатися просто до осердя проблеми, бо, поки не сягнеш того осердя, не може бути й мови ні про який прозак, паксил чи щось таке.

Я питаю, чи він готовий розповісти мені, що саме трапилося минулого року в серпні.

— Так, — каже він. — Саме для цього я й прийшов. — Він бере кілька серветок з Довічної коробки й витирає собі щоки. Втомлено. — Але, доку… ви себе певні?

Ніколи ще пацієнт не ставив мені такого питання, і жоден не промовляв до мене таким тоном, з ледь прихованим співчуттям. Але я кажу йому — так, я певен. Моя робота — допомагати йому, проте для цього мені потрібна його участь, бажання допомагати самому собі.

— Навіть якщо ви таким чином ризикуєте з’їхати з глузду, як оце зараз я? Бо й таке може трапитись. Я вже пропащий, але, сподіваюся, не дійшов іще до стану потопельника, котрий у паніці готовий тягнути за собою на дно того, хто намагається його врятувати.

Я кажу, що не зовсім його розумію.

— Я тут, бо все це, можливо, відбувається у мене в голові, — каже він, стукаючи кісточками пальців собі по тімені, ніби бажає впевнитися, що я розумію, де знаходиться його голова. — А може, й не в голові. Напевне не скажу. Якщо те, що я бачив і відчував на Акермановім полі, реальне — тоді я носій якоїсь інфекції. Котрою можу заразити вас.

Акерманове поле. Я роблю собі нотатку, хоча все й так записується на плівку. В дитинстві ми з сестрою ходили до школи Акермана в маленькому містечку Гарло на берегах Андроскоггіну[52]. Це недалеко звідси, щонайбільше миль тридцять. Я кажу, що готовий ризикнути і що наприкінці — інтенсифікація позитиву — ми, безперечно, почуватимемося чудово, обидва.

Він відповідає на це нещирим, відчуженим сміхом.

— Як гарно, — говорить він.

— Розкажіть мені про Акерманове поле.

Він зітхає і каже:

— Воно у Моттоні. На східному березі Андроскоггіну.

Моттон, містечко за Честеровим млином. Наша мати купувала молоко і яйця на фермі «Бой Гілл» у Моттоні. N. говорить про місце, що лежить не більше як за сім миль від того сільського будинку, де я виріс. Я ледь не промовляю вголос: я його знаю!

Я змовчав, але він прискіпливо дивиться на мене, наче підслухав мої думки. А може, так воно і є. Я не вірю в екстрасенсорику, однак не відкидаю цілком її ймовірність.

— Ніколи не ходіть туди, доку, — каже він. — Навіть не шукайте його. Обіцяйте мені.

Я йому обіцяю. Фактично я вже понад п’ятнадцять років не бував у тому задрипаному кутку Мейну. Близько їхати, та мало хочеться. Томас Вулф дав нищівну характеристику цьому явищу, назвавши свій фундаментальний опус «Тобі ніяк не повернутися додому»; хоча це стосується не всіх (сестричка Шейла часто повертається, вона й зараз товаришує з кількома друзями дитинства), але щодо мене так і є. Хоча власну книгу я назвав би «Мені ніколи не захочеться вертатися додому». Найкраще мені запам’яталися косоокі босяки, що верховодили в забавах, порожні будинки з вибитими шибками, покинуті іржавіти машини, та, здавалося, одвічно біле холодне небо, по якому шастають зграї вороняччя.

— Добре, — каже N., на мить усіма зубами вишкірившись до стелі. Аж ніяк не агресивно; авжеж, я певен, це просто вираз обличчя людини, перед тим як їй піднімати щось важезне, від чого завтра їй болітиме все тіло. — Не певен, чи зможу все доладно оповісти, але намагатимуся якнайкраще. Важливо пам’ятати, що до того серпневого дня єдиним, що в моїй поведінці наближалося до СНС, було те, що перед виходом на роботу я знову заскочив до ванної, аби пересвідчитися, що гарно повидаляв собі волосся з носа.

Можливо, він каже правду, хоча навряд чи. Я не підтримую цю тему. Натомість прошу його розповісти мені, що саме трапилося того дня. І він розповідає.

Це продовжується три наступні сеанси. На другий з них — 15 червня — він приніс мені календар. Як то кажуть, речовий доказ.

3. Історія N

Я за фахом бухгалтер, за покликанням — фотограф. Після мого розлучення — та ще й діти повиростали, а це теж свого роду розлучення, до того ж не менш болюче — більшість вихідних я проводив, блукаючи по околицях, знімав краєвиди своїм «Ніконом». Це плівковий, не цифровий фотоапарат. Під кінець кожного