Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

Гаряче дихання торкнулося шиї, вуха, пройшло по краю щоки. Я мимоволі тьохнула й інстинктивно провела по щоці пальцями.

Але їх одразу перехопили, обдарувавши легким поцілунком.

- Яна, - пролунав шепіт Альберта, його пальці ніжно, наче невагомо, ковзнули по моїм плечам, - зупинись. Душа моя, не тікай ​​від мене.

- Альберт? - здивовано промовила я у порожнечу.

Я чітко чула герцога та відчувала його дотики, але зовсім нічого не бачила. Ніби дійсно була в абсолютній темряві.

- Повернися, - шепотів Альберт, і я відчула, як він уткнувся носом мені в потилицю.

Його дихання було нестерпно гарячим, але не меньш нестерпно бажаним.

- Не можу, - крізь силу видихнула я, відчувши, як в очах з'являється зрадлива волога.

Це було неймовірно боляче – відчувати його так близько й розуміти, що ти винна. Ні, просто зобов'язана піти.

- Пробач, - ледь чутно прошепотіла я

- Яна, - Альберт шумно видихнув мені у волосся, його руки ковзнули по моїй талії, обіймаючи мене, - адже ти сама не хочеш цього.

Я різко обернулася. Проте знов нічого не побачила - навколо була все та ж непроглядна темрява. Зате тепер я чітко відчувала Альберта, його запах, стукіт його серця та щось ще, ледве відчутне.

- Я не можу, - проклинаючи сама себе, повторила я. 

Спробувала вкотре доторкнутися до нього, але мої руки знов ковзнули у порожню темряву.