Читати книгу - "Чужим життям, Ганна Зюман"

Було дуже холодно та незручно. Навколо було темно, але я відчувала, що на моєму обличчі щось лежить, не даючи мені вільно дихати.

Насилу піднявши занімілі руки, я скинула це щось із себе.

Тиша.

Обмацавши те, на чому я лежала, зрозуміла, що це дещо металеве, краї його закруглялися та обривалися вниз.

Перевернувшись набік, я спробувала підвестися. Ноги, які я опустила донизу, висіли, не дістаючи до опори.

Хоч навколо й була абсолютна темрява, я постаралася озирнутися, сподіваючись хоч щось розгледіти.

Збоку та знизу від мене виднілася вузька смужка світла.

Заспокоюючи себе надією, що це світло, що пробивається з-під дверей, я ковзнула вниз.

Мої ноги торкнулися чогось твердого та дуже холодного. Виставивши вперед руки й намагаючись хоч щось намацати перед собою, я рушила до смужки світла.

Якщо це справді двері, я зможу вийти.

Двічі я натикалася на щось тверде та холодне. Дійшовши, нарешті, до смужки світла, почала шукати ручку дверей, але натомість намацала щось, схоже на вимикач. Клацнувши його, я мимоволі заплющила очі від яскравого світла, що залило все навколо.

Мені знадобилося кілька секунд, щоб прийти до тями та звикнути до освітлення.

Стіни кімнати були пофарбовані в отруйний зелений колір, подекуди фарба облізла й під нею проступала сіра штукатурка. По центру кімнати стояла металева каталка, біля неї валялося біле простирадло. Поруч, на металевому столику біля стіни, лежав пошматований покрив і якісь дивні інструменти.

Глянула на них та вирішила, що краще мені не знати, що це.

Оглянула себе та побачила, що зовсім гола, тому одразу попрямувала до покриву.

Взявши купу розрізаних шматків, я спробувала їх поєднати.

Диво, але паморозь слухняно лягала на моє тіло, одразу зростаючись.

Одягнувшись, я попрямувала до дверей.

Напівтемний коридор з тими ж зеленими стінами привів мене в невелику кімнатку, де, закинувши ноги на старий стіл, сидів рудий прищавий хлопчина та читав пошарпану книгу з досить промовистою назвою «Зомбі-апокаліпсис».

— Не підкажеш, де я знаходжусь? — запитала я рудого, від чого той підскочив як ошпарений і, якось дивно сіпнувшись, впав непритомний на підлогу.

Сумно зітхнувши та пересмикнувши плечима, я попрямувала далі.

Пройшовши сходами та ще один коридор, я, нарешті, змогла вибратися на вулицю.

Там була глибока ніч, але у світлі слабкого ліхтаря я змогла розглянути стару вицвілу табличку на дверях, з яких щойно вийшла — «МОРГ».

Любі читачі, перша частина циклу "Янгол зі зламаним крилом" завершена.
Продовження роману читайте у другій частині "Чужим життям. Набуття".

Кінець