Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 3"

— Ти! Ти! — обернувся й закричав на нього Агустін, вкладаючи всю свою зневагу в це єдине слово.

— Так, я, — сказав Пабло. — І я житиму, а ти здохнеш.

Він знову зачерпнув вина й підніс кухоль, обернувшись до Роберта Джордана.

— За здоров'я професора, — сказав він. — Потім обернувся до Пілар. — За здоров'я сеньйори командира. — Потім обвів поглядом усіх інших. — За ваше здоров'я, легковіри.

Агустін підійшов до Пабло і, різко вдаривши ребром долоні, вибив кухоль у нього з рук.

— І це безглуздо, — сказав Пабло. — Даремно пропало добро.

Агустін відповів грубою лайкою.

— Ні,— сказав Пабло, зачерпнувши собі вина. — Хіба ти не бачиш, що я п'яний? Коли я тверезий, то небалакучий. Чи ти чув колись, щоб я багато говорив? Але розумна людина інколи мусить напиватися, щоб не так нудно було з дурнями.

— Матері й батькові твоєму… — сказала йому Пілар. — Я тебе, боягузе, знаю, як облупленого.

— Ну ж язиката жінка, — сказав Пабло. — Я вийду до коней.

— Іди цілуйся із своїми кіньми, — сказав Агустін. — Для тебе це звична справа.

— Ні,— сказав Пабло й похитав головою. Він глянув на Агустіна, знімаючи зі стіни свого плаща. — Ех ти, — сказав він. — Крикуне.

— А що ти робитимеш зі своїми кіньми? — сказав Агустін.

— Піду подивлюся на них, — сказав Пабло.

— Підеш цілуватися з ними, — сказав Агустін. — Кобилячий полюбовнику!

— Я дуже люблю коней, — сказав Пабло. — Вони навіть ззаду гарніші й мають більше розуму, ніж отакі-от люди. Ну, розважайтеся, — сказав він, вишкіряючи зуби в посмішці. Розкажи їм про міст, Inglés. Поясни, хто що повинен робити під час нападу. Розтлумач, як провести відступ. Куди ти їх поведеш, Inglés, після мосту? Куди ти поведеш цих патріотів? Я про це цілий день думав, поки пив.

— Ну, й що ти надумав? — спитав Агустін.

— Що я надумав? — перепитав Пабло, і, не розтуляючи рота, провів язиком по яснах. — Qué te importa [65] що я надумав?

— Кажи, — мовив Агустін.

— Я багато про що думав, — сказав Пабло. Він загорнувся в плащ, і кругла голова його тепер стирчала із складок брудно-жовтої тканини. — Багато про що думав.

— Про що? — спитав Агустін. — Про що?

— Я думав про те, що всі ви легковіри, — сказав Пабло. — Вами командує жінка, в якої мозок під спідницею, й чужинець, який прийшов, щоб вас занапастити.

— Забирайся геть! — крикнула Пілар. — Забирайся! Щоб не було тут твого поганого духу, нещасний кобилятнику!

— Ось як треба говорити! — сказав Агустін захоплено, але думаючи про своє. Він ще не заспокоївся.

— Я йду, — сказав Пабло. — Але скоро повернуся. — Він підняв попону, що затуляла вхід до печери, й вийшов.

Потім заглянув знадвору:

— А сніг іще падає, Inglés!

РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ

Тепер у печері запала тиша, і чути було тільки, як сичить сніг, падаючи крізь отвір у склепінні на розжарене вугілля.

— Пілар, — сказав Фернандо. — М'яса там не залишилось?

— Ох, відчепись, — відповіла жінка.

Але Марія взяла миску Фернандо, підійшла до великого казана, залишеного коло вогнища, і наклала в неї печені. Повернувшись до столу, вона поставила миску перед Фернандо й погладила його по плєчу, коли він схилився над столом. З хвилину вона постояла коло Фернандо, тримаючи руку на його плечі, але Фернандо навіть не глянув на неї. Він їв.

Агустін стояв коло вогнища. Інші сиділи за столом. Пілар сіла за стіл навпроти Роберта Джордана.

— Ну, Ingles, — сказала вона, — тепер ти сам побачив, що він за один.

— А що він тепер зробить? — спитав Роберт Джордан.

— Може зробити все, що завгодно, — жінка опустила очі.— Все, що завгодно. Він тепер на все здатний.

— Де у вас кулемет? — спитав Роберт Джордан.

— Отам, у кутку, загорнутий у ковдру, — сказав Прімітіво. — Він тобі потрібен?

— Не зараз, потім, — сказав Роберт Джордан. — Я тільки хотів знати, де він.

— Він тут, — мовив Прімітіво. — Я приніс його сюди й загорнув у свою ковдру, щоб механізм не заіржавів. Диски в отій торбі.

— Ні, цього він не зробить, — сказала Пілар. — з maquina він нічого не зробить.

— Ти ж сама кажеш, що він здатний на все.

— Так, — підтвердила вона, — але він не знається на maquina. Кинути сюди гранату — це він може. Це на нього більше схоже.

— Дурні ми й слиньки, що його не вбили, — сказав циган. Досі він мовчав. — Робертові слід було вбити його вчора ввечері.

— Вбити його, — повторила Пілар. Її широке обличчя потемніло й змарніло. — Тепер і я за це.

— Я був проти, — сказав Агустін. Він стояв коло вогнища, звісивши свої довгі руки, й у відблисках вогню під його вилицями на зарослих щоках залягали тіні.— А тепер я теж за це. Цей Пабло — як отрута, і він був би тільки радий, якби нас усіх перебили.

— Хай усі скажуть, — стомлено промовила Пілар. — Ти, Андресе?

— Matarlo [66] кивнувши головою, сказав старший брат, той, в якого чорне волосся гострим клинцем опускалося низько на лоба.

— Еладіо?

— І я за це, — сказав молодший брат. — По-моєму, він дуже небезпечна людина. І користі з нього ніякої.

— Прімітіво?

— Я теж.

— Фернандо?

— А чи не можна його заарештувати? — спитав Фернандо.

— А хто його пильнуватиме? — сказав Прімітіво. — Щоб пильнувати в'язня, треба двох чоловік. Та й що ми робитимемо з ним потім?

— Можна б продати його фашистам, — запропонував циган.

— Оцього ще бракувало! — вигукнув Агустін. — Тільки такої підлоти нам бракувало!

— Я лише пропоную, — сказав циган Рафаель. — По-моєму, фашисти дуже зраділи б, якби він їм дістався.

— Облиш, годі,— сказав Агустін. — Це підлість!

— Моя підлість не підліша за самого Пабло, — виправдувався циган.

— Однією підлістю другу не виправдаєш, — сказав Агустін. — Ну, всі висловилися. Залишились тільки старий та Ingles.

— Їх це не обходить, — мовила Пілар. — Пабло не був їхнім ватажком.

— Стривайте, — сказав Фернандо. — Я ще не скінчив.

— Ну, то кажи, — сказала Пілар. — Кажи, поки він не повернувся. Кажи, поки він не закинув сюди гранату й ми не злетіли в повітря разом із динамітом й усім, що тут є.

— Я вважаю, що ти перебільшуєш, Пілар, — сказав Фернандо. — Навряд чи він надумав таке.

— Я теж не вірю, — підхопив Агустін. — Бо тоді й вино злетіло б у повітря, а вина йому незабаром знову захочеться.

— А що, як віддати його Ель Сордо, а Ель Сордо нехай продасть його фашистам, — запропонував Рафаель. — Виколемо йому очі, тоді нам легше буде скрутити його.

— Мовчи, — сказала Пілар. — Коли ти отаке говориш, мені кортить із самим тобою розквитатися за підлоту.

— Фашисти однаково нічого за