Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 3"

— Я не вірю, що ти вмієш пити, — сказав він Пабло. — Я не вірю, що ти п'яний.

— Я п'яний, — поважно відповів Пабло. — Пити — то дурниці. Вся справа в тому, щоб уміти впиватись. Estoy тиу Ьогrncho [58].

— Не віриться, — відповів йому Роберт Джордан. — Але те, що ти боягуз, — це правда.

В печері враз запала тиша, і він почув, як сичать дрова у вогнищі, на якому куховарила Пілар. Він почув, як захрускотіла овеча шкура, коли він підвівся й твердо став на ноги. Йому здавалось, що він навіть чує, як падає сніг. Цього не могло бути, але він чув тишу там, де падав сніг.

Треба вбита його й покласти цьому край, думав Роберт Джордан. Я не знаю, що він замислив, але, напевно, нічого доброго. Післязавтра — міст, а ця людина непевна і може зірвати всю операцію. Ну ж бо! Треба покласти цьому край!

Пабло вищирив зуби, підніс великого пальця й провів ним собі по горлу. Потім похитав головою, яка ледь поверталася на його короткій товстій шиї.

— Ні, Ingles, — сказав він. — Я на цей гачок не впіймаюся. — Він глянув на Пілар і сказав їй: — В такий спосіб ти не здихаєшся мене.

— Sinverguenza[59],— сказав йому Роберт Джордан, вже остаточно вирішивши діяти. — Cobarde [60]

— Що ж, можливо, — сказав Пабло. — Та все ж на цей гачок я не піймаюся. — Випий, Ingles, і дай знак жінці, що в тебе нічого не вийшло.

— Заткни пельку, — сказав Роберт Джордан. — Жінка тут ні до чого. Я сам тебе роздрочую.

— Даремно стараєшся, — відповів йому Пабло. — Я не роздрочуся.

— Ти bicho raro [61],— сказав йому Роберт Джордан, не бажаючи втрачати цієї нагоди, не бажаючи відступати вдруге; йому здавалося, що все це вже колись було, що коло замкнулося і він ніби повторює щось прочитане в книжці чи побачене уві сні.

— Так, я підлий, — сказав Пабло. — Дуже підлий і дуже п'яний. За твоє здоров'я, Ingles. — Він занурив кухоль у миску з вином і підніс його. — Salud!

Так, він підлий, подумав Роберт Джордан, і хитрий, і зовсім не простак. Він дихав так гучно, що вже не чув, як сичать дрова у вогнищі.

— За твоє здоров'я, — сказав Роберт Джордан і зачерпнув вина з миски. У них тут без тостів і зрада — не зрада, подумав він. — Отже, вип'ємо. Salud, — сказав він. — Salud і ще раз salud. — Я тобі покажу salud, подумав він. Salud, ах ти ж salud!

— Доне Роберто, — важко вимовив Пабло.

— Доне Пабло, — підхопив Роберт Джордан.

— Ти не професор, — сказав Пабло, — бо в тебе нема бороди. А щоб здихатися мене, ти мусиш мене вбити, а на це тобі під спідницею сили забракне.

Він дивився на Роберта Джордана, так міцно стуливши губи, що вони здавалися вузенькою рискою. Рот, як у риби, подумав Роберт Джордан. І голова у нього кругла, він схожий на тих риб-їжаків, що ковтають повітря, коли їх витягають із води, і надимаються кулею.

— Salud, Пабло, — сказав Роберт Джордан, підніс кухоль до уст і надпив трохи. — Ти мене багато чого навчив.

— Виходить, я вчу професора, — кивнув головою Пабло. — Ми з тобою будемо друзями, доне Роберто.

— Ми й так друзі,— відповів Роберт Джордан.

— Але тепер ми будемо добрими друзями.

— Ми й так добрі друзі.

— Я краще піду звідси, — сказав Агустін. — Кажуть, ніби людина мусить з'їсти в своєму житті цілу тонну цього добра, ало мені вже й так по двадцять п’ять фунтів у кожному вусі засіло.

— А ти чого казишся, negro? [62] — сказав йому Пабло. — Тобі не подобається, що ми заприятелювали з доном Роберто?

— Ти там обережніше щодо negro. — Агустін підійшов до Пабло і зупинився перед ким, опустивши руки.

— Так тебе звуть усі.

— Тільки не ти.

— Ну, то Ыапсо…[63]

— І так не дозволю.

— То який же ти? Червоний?

— Так. Червоний. Rojo. Ношу червону зірку й стою за Республіку. А звуть мене Агустін.

— Ти ба, патріот, — сказав Пабло. — Подивись, Ingles, який зразковий патріот.

Агустін навідліг ударив його по зубах долонею лівої руки. Пабло не ворухнувся. Кутики його губів були мокрі від вина, вираз обличчя не змінився, але Роберт Джордан помітив, що очі Пабло звузилися, наче в кота під яскравим світлом, коли від зіниць лишаються тільки тоненькі вертикальні щілинки.

— І так не вийде, — сказав Пабло. — На це не сподівайся, жінко. — Він обернув голову до Пілар. — Я не піддамся.

Агустін ударив його ще раз. Тепер уже він ударив його по зубах кулаком. Роберт Джордан тримав під столом пістолет. Він спустив запобіжник лівою рукою відштовхнув Марію. Вона відступила на крок, і тоді він сильно штовхнув її лівою рукою в бік, щоб вона відійшла зовсім. Цього разу вона скорилася, і краєчком ока він побачив, як вона прослизнула попід стіною печери до вогнища, і тоді Роберт Джордан перевів погляд на обличчя Пабло.

Той обернув свою круглу голову до Агустіна й втупив у нього тьмяні очиці. Зіниці Пабло звузилися ще більше. Він облизав губи, підняв руку, витер рота і, опустивши очі, побачив кров на руці. Він провів язиком по губах і сплюнув.

— І так не вийде, — сказав він. — Я не дурень. І на це не піддамся.

— Cobarde, — мовив Агустін.

— Ще б пак, — сказав Пабло. — Адже ти знаєш, якого цій жінці треба.

Агустін знову вдарив його, і Пабло засміявся, показуючи жовті, гнилі, вищерблені зуби в почервонілій смужці рота.

— Облиш, — сказав він, простягаючи кухоль до миски, щоб зачерпнути вина. — Вам забракне духу убити мене, а давати волю рукам — безглуздо.

— Cobarde, — мовив Агустін.

— І лаятися теж безглуздо, — сказав Пабло й гучно забулькотів вином, прополіскуючи рот. Тоді сплюнув на долівку. — Лайка вже давно мене не зачіпає.

Агустін стояв, дивлячись на Пабло згори вниз, і лаяв його, вимовляючи слова повільно, чітко, злісно й зневажливо, лаяв так розмірено, наче розкидав по полю гній, згортаючи його вилами з воза.

— І так не вийде, — сказав Пабло. — Облиш, Агустіне. І більше не бий мене. Тільки руки, повідбиваєш.

Агустін рвучко відвернувся й рушив до виходу.

— Не