Читати книгу - "Чоловіки, що ненавидять жінок"

Вона планувала зустрітися з ним так само, як і минулого разу, у нього в офісі. Тепер же їй доводилося ступати на незнайому територію. Зустріч було призначено на вечір п’ятниці. Код під’їзду Лісбет Саландер отримала по телефону, але подзвонила в двері квартири тільки о пів на дев’яту, на півгодини пізніше призначеного часу. Ці півгодини на темних сходах були потрібні їй для того, щоб востаннє перевірити план, зважити альтернативні варіанти, остаточно зважитися і зібратися з духом.

Близько восьмої години вечора Мікаель закрив ноутбук і надягнув куртку. Світло в кабінеті він вимикати не став. Небо було всіяне зірками, а температура трималася коло нуля. Мікаель швидкою ходою попрямував під гору по дорозі, що вела до Естергорда. Минувши будинок Хенріка Ванґера, він звернув наліво й пішов нерозчищеною, але втоптаною доріжкою понад берегом. На воді блимали бакени, і в темряві красиво сяяв вогнями Хедестад. Мікаелю потрібне було свіже повітря, але головне, хотілося уникнути пильних очей Ізабелли Ванґер. Побіля будинку Мартіна Ванґера він знову вийшов на дорогу і на самому початку десятої опинився біля Сесілії Ванґер. Вони відразу пішли до її спальні.

Зустрічалися вони раз або двічі на тиждень. У цій глушині Сесілія стала для Мікаеля не тільки коханкою, а й людиною, якій він почав довіряти. Йому значно більше користі давало обговорення проблеми Харієт Ванґер з нею, ніж з Хенріком.

План майже відразу пішов шкереберть.

Адвокат Нільс Б’юрман відчинив двері квартири, одягнений у халат. Він уже встиг розсердитися на її запізнення і просто махнув рукою, щоб вона заходила. На ній були джинси, чорна футболка і неодмінна шкіряна куртка. На ногах чорні черевики, а на грудях, на перекинутому через плече ремені, висів маленький заплічник.

— Ти що, навіть на годинник не навчилася дивитися? — роздратовано привітав її Б’юрман.

Саландер не відповіла. Вона роззиралася. Квартира виглядала приблизно так, як вона і уявляла собі після вивчення її планування в архіві Управління житлового будівництва. Меблі в нього були світлі, з берези й бука.

— Заходь, — сказав Б’юрман уже привітніше.

Обійнявши Саландер за плечі, він повів її через хол у глиб квартири і без зайвих розмов прочинив двері у спальню. Не залишалося жодних сумнівів у тому, яких саме послуг від неї чекають.

Лісбет Саландер поспішно огледілася. Холостяцька обстановка, двоспальне ліжко з високою спинкою з неіржавіючої сталі, комод, що виконував одночасно роль нічного столика. Приліжкові лампи з неяскравим світлом, одежна шафа з дзеркальною стінкою, ротанговий стілець і маленький столик у кутку, біля дверей.

Б’юрман узяв її за руку і підвів до ліжка.

— Розкажи, навіщо тобі знадобилися гроші цього разу. Знову на комп’ютерні штучки?

— На їжу.

— Звичайно. Як же я не здогадався, ти ж пропустила нашу останню зустріч.

Він узяв її за підборіддя й підняв обличчя так, що їхні погляди зустрілися.

— Як ти себе почуваєш?

Вона знизала плечима.

— Ти обдумала те, що я сказав минулого разу?

— Що саме?

— Лісбет, не корч із себе більшу дурепу, ніж ти є. Я хочу, щоб ми з тобою були друзями і допомагали одне одному.

Вона не відповіла, і адвокат Б’юрман поборов бажання дати їй ляпаса, щоб трохи збадьорити.

— Тобі минулого разу сподобалася наша гра для дорослих?

— Ні.

Він звів брови:

— Лісбет, не дурій.

— Мені потрібні гроші, щоб купити їжу.

— Саме про це ми того разу й говорили. Якщо ти будеш доброю до мене, я буду добрий до тебе. Але якщо ти почнеш зі мною сваритися, то…

Його рука ще міцніше стисла її підборіддя, але вона вивільнилася.

— Мені потрібні мої гроші. Що ви хочете, щоб я зробила?

— Ти чудово знаєш.

Він схопив її за плече і потягнув до ліжка.

— Заждіть, — швидко сказала Лісбет.

Кинувши на нього покірний погляд, вона коротко кивнула. Потім зняла заплічник і шкіряну куртку із заклепками й огледілася. Поклала куртку на ротанговий стілець, поставила заплічник на круглий столик і зробила кілька нерішучих кроків до ліжка. І зупинилася, немов трохи задумалася.

Бюрман підійшов ближче.

— Заждіть, — знову сказала вона таким тоном, ніби намагалася його напоумити. — Я не хочу, щоб мене примушували робити міньєт щоразу, як мені знадобляться гроші.

Бюрман почервонів і раптом ударив її долонею по обличчю. Саландер витріщила очі, але перш ніж вона встигла хоч якось відреагувати, він схопив її за плече і жбурнув на ліжко, обличчям униз. Такий несподіваний напад заскочив її зненацька. Вона спробувала перекинутися, але він придавив її до ліжка і сів на неї верхи.

Все йшло точнісінько як і минулого разу: вона безнадійно поступалася йому у фізичній силі. Чинити опір вона могла, тільки намагаючись ударити його в очі нігтями або яким-небудь предметом. Вироблений нею сценарій вже наказав довго жити.

«Бля!» — подумала Лісбет Саландер, коли він зірвав з неї футболку. Вона з жахом зрозуміла, що переоцінила свої можливості.

Потім почула, як він відкрив шухляду комода, що стояв біля ліжка. Пролунало дзвякання металу. Спочатку вона не зрозуміла, що відбувається, але потім побачила, як на її зап’ясті клацнуло кільце кайданків. Він витягнув їй руки вгору, пропустив ланцюг другого кільця навколо одного із стовпців спинки ліжка і замкнув його на другому зап’ясті. Йому не завдало великого клопоту стягнути з неї взуття і джинси. Нарешті він зірвав з неї трусики і розпрямився, тримаючи їх у руці.

— Лісбет, ти повинна навчитися довіряти мені, — сказав він. — Я навчу тебе, як гратися в цю гру для дорослих. Будеш поводитися погано, я тебе покараю. А будеш слухняною дівчинкою, ми станемо друзями.

Він знову сів на неї верхи:

— Отже, анальний секс тобі не подобається.

Лісбет Саландер відкрила рот, щоб закричати. Б’юрман схопив її за волосся і запхнув у рота труси. Вона відчула, як він чимось обмотує їй щиколотки, розсовує ноги і міцно прив’язує — вона опинилася в його цілковитій владі. Лісбет чула, як він ходить кімнатою, але бачити його не могла, позаяк обличчя їй закривала футболка. Кілька хвилин він вичікував, їй заледве вдавалося дихати. Потім вона відчула дикий біль, коли він розлючено встромив їй щось у зад.

Сесілія Ванґер як і колись дотримувалася правила, що ночувати Мікаель повинен у себе вдома. На початку третьої по півночі він став одягатися, а вона лежала й далі голісінька на ліжку, тихенько йому всміхаючись.

— Ти мені подобаєшся, Мікаелю. Мені з тобою добре.

— Ти