Читати книгу - "Чоловіки, що ненавидять жінок"

Вона притягнула його назад до ліжка і стягла з нього сорочку, яку він тільки що надів. Він затримався ще на годину.

Проходячи зрештою повз будинок Харальда Ванґера, Мікаель помітив, як йому здалося, ворушіння однієї з фіранок на другому поверсі. Щоправда, було дуже темно, щоб сказати напевно.

Тільки близько четвертої ранку суботи Лісбет Саландер дістала змогу вдягнутися. Вона взяла шкіряну куртку і заплічник і попленталася до виходу, де на неї вже чекав Б’юрман — він щойно прийняв душ і був акуратно одягнений. Він простягнув їй чек на дві з половиною тисячі крон.

— Я відвезу тебе додому, — сказав він, відчиняючи двері.

Переступивши поріг квартири, вона обернулася. Її тіло виглядало розчавленим, обличчя опухло від сліз, і, коли їхні погляди зустрілися, він відсахнувся. Йому ніколи ще не доводилося бачити таку неприховану спопеляючу ненависть. Лісбет Саландер справляла враження саме такої божевільної, як її описував журнал.

— Ні, — сказала вона так тихо, що він ледве розчув. — Я доберуся сама.

Він поклав руку їй на плече:

— Справді?

Вона кивнула. Рука в неї на плечі стислася.

— Ти ж пам’ятаєш, про що ми домовилися. Ти прийдеш сюди наступної суботи.

Вона знову кивнула. Покірно.

Він її відпустив.

Розділ 14

Субота, 8 березня — понеділок, 17 березня

Тиждень Лісбет Саландер провела в ліжку, страждаючи від болів внизу живота, кровотеч з прямої кишки і менш помітних ушкоджень, які треба буде довго заліковувати. Цього разу вона зазнала щось абсолютно інше в порівнянні з першим зґвалтуванням в його офісі; тепер ішлося вже не про присилування і приниження, а про систематичну жорстокість.

Надто пізно вона зрозуміла, що зовсім неправильно оцінювала Б’юрмана.

Вона сприймала його як представника влади, що любив диктувати свою волю, а він виявився закінченим садистом. Він протримав її закутою в кайданки цілу ніч. Кілька разів їй здавалося, що він збирається її вбити, а якоїсь миті він притискав до її обличчя подушку доти, доки вона не перестала бодай щось відчувати і трохи не втратила притомність.

Вона не плакала.

Крім сліз, викликаних суто фізичним болем у процесі насильства, вона не зронила жодної сльозинки. Покинувши квартиру Б’юрмана, вона допленталася до стоянки таксі біля площі Уденплан, доїхала додому і заледве піднялася до себе. Там вона прийняла душ, змила з себе кров, потім випила півлітра води, прийняла дві пігулки снодійного, доплелася до ліжка і з головою накрилася ковдрою.

В неділю Лісбет прокинулася ближче до обіду, без будь-яких думок і з нескінченним болем у голові, м’язах і внизу живота. Вона вибралася з ліжка, випила дві склянки молока і з’їла яблуко. Потім прийняла ще дві пігулки снодійного і знову лягла.

Встати з ліжка вона змогла тільки у вівторок. Вона вийшла на вулицю, купила велику упаковку піци, сунула дві штуки в мікрохвильовку і наповнила термос кавою. Ніч вона провела за читанням в Інтернеті статей і дисертацій про психопатологію садизму.

Її увагу привернула стаття, опублікована жіночою групою із США, де автор стверджував, що садист точно вгадує підходящі жертви і найбажанішою для нього є та, яка сама йде йому назустріч, гадаючи, ніби в неї нема вибору. Садист віддає перевагу несамостійним людям, що перебувають у залежному становищі, і має інтуїтивну здатність вираховувати підхожі кандидатури.

Адвокат Б’юрман вибрав жертвою її.

Це її спантеличило.

Вона раптом почала розуміти, як її сприймає навколишній світ.

У п’ятницю, через тиждень після другого зґвалтування, Лісбет Саландер прогулялася від свого будинку до крамнички татуювальника. Вона загодя зателефонувала і записалася на певний час, але інших відвідувачів у крамничці не було. Власник її впізнав і кивнув на знак вітання.

Вона вибрала простеньке татуювання у вигляді вузького ланцюжка і попросила нанести його на гомілковостопний суглоб.

— Тут тонка шкіра. Тут буде дуже боляче, — сказав татуювальник.

— Нічого, — відповіла Лісбет Саландер, зняла брюки і підняла ногу.

— Значить, ланцюжок. У тебе вже багато татуювань. Ти певна, що хочеш іще одне?

— Воно мені буде про дещо нагадувати, — відповіла Саландер.

По суботах «Кафе Сусанни» зачинялося о другій годині дня, і Мікаелю Блумквісту довелося піти. До цього він робив те, що вносив свої замітки в комп’ютер, а потім пройшовся до крамниці, купив їжу та сигарети й пішов додому. Він приохотився до смажених потрухів з картоплею і буряком — раніше ця страва його абсолютно не приваблювала, але на сільському повітрі чомусь їлася напрочуд добре.

Близько сьомої вечора він стояв біля кухонного вікна і роздумував. Сесілія Ванґер не телефонувала. Мікаель одним оком бачив її вдень, коли вона купувала в кафе хліб, але вона була заглиблена у власні думки. Схоже, сьогодні вона телефонувати не збирається. Він покосився на маленький телевізор, яким майже не користувався, але потім передумав, усівся на кухонний диван і розгорнув детектив Сью Графтон.

У суботу ввечері, у призначену годину, Лісбет Саландер повернулася до квартири Нільса Б’юрмана. Він впустив її з люб’язною запрошувальною посмішкою.

— Ну, як ти себе почуваєш сьогодні, люба Лісбет? — спитав він замість привітання.

Вона не відповіла. Він злегка обійняв її за плечі.

— Минулого разу я, можливо, трохи перетягнув струну, — сказав він. — У тебе був дещо приголомшений вигляд.

Вона наділила його кривою посмішкою, і він раптом на мить відчув непевність.

«Ця тьолка ненормальна, — нагадав він собі. — Про це не можна забувати».

Він задумався, чи зуміє вона звикнути.

— Ходім у спальню? — спитала Лісбет Саландер.

«З другого боку, може, вона і вловила…»

Він повів її, обіймаючи за плечі, як і під час попередньої зустрічі.

«Сьогодні буду з нею обережнішим. Треба зміцнювати довіру».

На комоді вже лежали приготовлені кайданки. Тільки підійшовши до ліжка, адвокат Б’юрман зрозумів: щось не так.

До ліжка його підвела вона, а не навпаки. Він зупинився, розгублено дивлячись, як вона щось виймає з кишені куртки; спочатку йому здалося, що це мобільний телефон. Потім він побачив її очі.

— Скажи: «Добраніч», — звеліла вона.

Лісбет Саландер приставила до його лівої пахви електрошокер і випустила заряд у сімдесят п’ять тисяч вольт. Коли в нього почали слабіти ноги, вона вперлась у нього плечем і, використовуючи всю силу, штовхнула його на ліжко.

Сесілія Ванґер відчувала легке сп’яніння. Вона вирішила не телефонувати Мікаелю Блумквісту. Їхні стосунки розвинулися в дурний фарс із постільними сценами: Мікаелю доводилося скрадатися завулками, щоб пройти до неї непоміченим, а сама вона виступала в ролі закоханої школярки, яка не в змозі побороти свою пристрасть. В останні тижні її поведінка виходила за будь-які межі