Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Репортер 📚 - Українською

Читати книгу - "Репортер"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Репортер" автора Юліан Семенов. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 65 66 67 ... 76
Перейти на сторінку:
так багато людей із Загряжська виїжджають до Курська? Будь ласка, дозвольте мені самому пошукати в картотеці.

— Якщо ми кожному стрічному дозволятимемо копатися в картотеці, — відповіла жінка, — то потім самі нічого не знайдемо…

— Скільки часу я повинен чекати відповіді?

— Два тижні.

— У мене путівка в санаторій починається через п’ять днів…

— Відпочинете, тоді й прийдете за відповіддю.

— Річ у тім, що за час моєї відсутності (я не зміг сказати «арешту», згадавши, як сусідка на сходах боролася з собою, не знаючи, чи пустити мене в квартиру) моя дружина обмінялась… І виїхала в Курськ… З новим чоловіком… А з нею мої хлопчики… Вони маленькі ще, розумієте? І я їх не бачив більше року…

— А де ви були?

Я був змушений признатися:

— У тюрмі.

Жінка похитала головою, зневажливо спитала:

— Прописку хоч дали? Покажіть довідку про звільнення.

Я простяг паспорт, який мені повернули вранці; жінка прочитала прізвище, обличчя її раптом змінилося, очі стали ще яскравішими, на брезклих щоках з’явився рум’янець — немов два червоних п’ятачки (мабуть, з судинами у бідолашної швах):

— Стривайте, стривайте! Та ви що ж, той самий Горенков?

Я відчув пекучу незручність, але спромігся відбутися жартом:

— Ви про мене, наче про артиста якогось…

— Що ви! Про якого там артиста! Про вас так багато говорять у місті!

Вона несподівано швидко підвелася й відчинила двері до сусідньої кімнати:

— Лідочко, вийми ящик по обміну з Курськом, знайди там формуляр на Горенкову…

Та, мабуть, чула нашу розмову, бо зразу спитала:

— Може, вона взяла прізвище нового чоловіка?

Інспектор обернулася до мене, згідливо кивнувши:

— А ми за тутешньою адресою встановимо.

Через три хвилини Лідочка поклала на стіл формуляр, і я записав на аркушику паперу вулицю і номер будинку в Курську, де тепер жили мої діти.

Подякувавши інспекторові, я насилу стримався, щоб не спитати її, навіщо ж мені було писати заяву і два тижні чекати відповіді? Вона, мабуть, зрозуміла мене; рум’янець у неї став ще більш нездоровий:

— Пробачте… Але моя Лідочка одержує копійки, коли я завантажуватиму її понад міру, вона просто покине роботу… А спробуй замани сюди кого? Сидіти в задушливій кімнатці без кондиціонера за копійки…

— А якби клієнти платили вам якийсь процент за послуги? І ви збільшили б оклад вашим співробітникам?

Інспектор сумно зітхнула:

— Ви збільшили своїм робітникам? Збільшили. Ну і чим це закінчилося? А ми ж відділ виконкому… Які проценти?! Це ж капіталізм чистої води! З цими процентами ми всі наші досягнення розгубимо…

— Які саме?

— Ну як, — вона здивувалася з такого запитання. — Безкорисливість, служіння загальній справі, духовність…

Вона різко обірвала фразу, потерла скроні чоловічими пальцями, що звикли, мабуть, до домашньої роботи; пере білизну сама, нігті трохи відстають та й подушечки немов пемзою натерті.

— Чому в нас така сильна прихильність до догми? — знизала вона плечима. — Диву даюсь… Досі говоримо не те, що думаємо, а те, що зазубрили в молодості… Зробили нас дурними, обманули, наче нетям якихось…

Інспектор зазирнула в мій папірець, де я нашкрябав адресу, і зауважила:

— Ви прізвище не записали, її нове прізвище… Кир’якова… Може, знадобиться… І батьківські права вам доведеться повертати…

Я не одразу збагнув:

— Що значить «батьківські права»?

— Ви не в курсі? У формулярі довідка… Вас позбавили батьківських прав, справа це скандальна, паскудство, звичайно, але самі розумієте…

— Заждіть, заждіть, але ж без моєї згоди це неможливо!

Інспектор махнула рукою:

— Коли захочуть доконати — все можливо… Але ви не хвилюйтесь… Анулюють… Дати валідол? Та ви вже так не вболівайте, не треба, якщо найстрашніше пережили, то це вирішиться само собою…

… Я вийшов на подвір’ячко й сів на низеньку чавунну огорожу скверика — самотність відчувається особливо гостро, коли тебе оточують люди; довкола мене снували пари, розмовляли тихо, немов боялись, що їх хтось підслухає: «однокімнатна квартира з вікнами у двір, сміттєпровід на площадці сходів, хол шість метрів, кухня велика, сім з половиною, ми її обладнали під їдальню». — «Боюсь, не пропустить відділ… Адже в мене дві кімнати, вони не дозволяють однокімнатну на двокімнатну». — «Господи, що ж робити?! Туди поткнешся — не можна, сюди — заборонено». — «Треба буде декому віддячити…»

Я дуже близько побачив обличчя моїх хлопчиків; вони тепер Кир’якави… Припустимо, я приїхав у Курськ і прийшов до них… Коли мене забрали, Шурику було чотири, він Ще пам’ятає мене, а Паші лише два… Невже вони називають цього самого Кир’якова «татом»?! Ну й що станеться, коли я прийду? Якби Зіна написала, що вона розлучається і від’їжджає, щоб хлопчики не несли на собі печать моєї ганьби, я зрозумів би її і благословив… Але ж вона нічого не пояснила… А може, її примусили? Загрожували звільнити, а чим же годувати дітей? Того, хто впав, затоптують, так уже повелось…

У касах Аерофлоту була перерва: змієподібна черга простяглася вздовж кварталу, задушлива й зовсім непорушна; здавалося, що люди втиснуті одне в одного; на обличчях — стомливе роздратування й страх: як би хто не вліз; раніше ми говорили «втерся». Біля дверей агентства чергували старі чоловіки в солом’яних капелюхах, руки в них були міцні, вузлуваті; є громадянське право, є телефонне, а є кулачне, згадав я слова мого співкамерника, вуркагана в законі, Ігоря Синцова; щодня йому робили масаж протягом години, малолітки з вертлявими задницями старалися від душі…

Я знав, що варто мені подзвонити в транспортний відділ обкому, і квиток до Курська я одержу зразу; в нас і безпощадні і добрі безмежно. Я спитав у стариків, на який день дають квитки. Один з них відповів, що спочатку треба записатися; списки складають у дворі; в черзі стоять ті, хто заздалегідь зареєстрований, чекати треба тиждень.

— А я в газетах пропозицію читав, щоб посередницькі бюро організували… — знову не втримався я. — Немає ще таких? Посередники по організації подорожей…

Старі багатозначно перезирнулися, не приховуючи зневажливих посмішок.

Один, найкремезніший, підморгнув сусідові:

— Посередника захотів! Приватника-кровососа! Всі нормальні люди в черзі стоять… Усі стоять — і ти стій! Особливий, чи що?!

У секретаріаті Карімова сказали, що він поїхав у район, повернеться завтра; здивувалися, чому я не прийшов ранком; «Вас чекали». У транспортному відділі квиток видали через півгодини, побажали гарно відпочити; коли я виходив, черговий міліціонер попросив подзвонити в секретаріат; я відповів, що вже дзвонив; «знаю, просили зв’язатися ще раз».

Помічник Карімова — мабуть, новий, колишнього я кілька разів бачив — спитав, де мене можна знайти після дев’ятої? «Рустем Ісламович щойно дзвонив із Стахановського району, просив розшукати вас, хоче зустрітися після

1 ... 65 66 67 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Репортер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Репортер"