Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Граф Дракула 📚 - Українською

Читати книгу - "Граф Дракула"

367
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Граф Дракула" автора Брем Стокер. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 65 66 67 ... 102
Перейти на сторінку:
майже дійшов до дверей, з пацієнтом відбулася нова зміна. Він так швидко підскочив до мене, що в мене вмить зародилася підозра, чи не збирається він повторно зробити спробу напасти на мене. Мої побоювання, проте, були необгрунтовані, оскільки він благально простягнув до мене обидві руки і почав жестами висловлювати те саме прохання про звільнення. Хоча він помітив, що ці рухи псували наше враження про нього, оскільки наводили нас на думку про новий напад, він все ж таки продовжував благати мене. Я подивився на Ван Хелзінка і побачив у його очах підтвердження своєї думки, тому я став дещо стриманішим, продовжуючи бути насторожі, і сказав Ренфілду, що всі його зусилля марні. Я й раніше помічав у нього щось схоже на це зростаюче хвилювання саме в тих випадках, коли він домагався виконання якої-небудь зі своїх численних фантастичних вимог, наприклад, коли йому була потрібна кішка; я вважав, що після категоричної відмови він впаде в ту ж похмуру покірність, як і в попередніх випадках. Мої очікування не виправдалися: переконавшись, що прохання його не буде виконано, він оскаженів. Він кидався на коліна, простягував до мене руки, ламав їх у тужливому благанні, по його щоках котилися сльози, а все обличчя і фігура сповнювало якнайглибше хвилювання.

— Благаю вас, лікарю Сьюард, волаю до вас, щоб ви випустили мене зараз же з цього будинку. Вишліть мене як і куди хочете, пошліть зі мною сторожів із батогами і ланцюгами; хай вони відвезуть мене в гамівній сорочці із зв'язаними і закутими в залізо ногами хоча б у в'язницю; але випустіть мене звідси! Я говорю з глибини серця — з самої душі. Ви не знаєте, кому і як ви шкодите, а я не можу вам сказати! Горе мені! Я не можу сказати! Але в ім'я всього для вас святого, дорогого, в пам'ять вашого розбитого кохання, в ім'я надії, що живе ще у вас, — заради Всемогутнього, заберіть мене звідси і врятуйте від зла мою душу! Невже ви не чуєте мене, не розумієте? Невже ніколи не взнаєте? Хіба ви не бачите, що тепер я здорова, нормальна людина, яка бореться за порятунок своєї душі? Послухайте мене! Послухайте мене! Відпустіть! Відпустіть! Відпустіть!

Явирішив, що чим довше це триватиме, тим більше він шаленітиме і дійде до нападу; тому я взяв його за руку і підвів із колін.

— Досить, — сказав я суворо, — досить; я вже достатньо надивився. Лягайте в ліжко і постарайтеся поводитися пристойніше.

Він несподівано затих і уважно поглянув мені просто в очі. Потім, не кажучи ні слова, підвівся і, поволі пересуваючись, пішов і сів на край ліжка. Покірність прийшла так само несподівано, як і в попередніх випадках.

Коли я останнім зі всієї компанії виходив з кімнати, він сказав мені спокійним голосом вихованої людини:

— Ви віддасте мені належне з часом, лікарю Сьюард, сьогодні я зробив усе, що в моїх силах, аби переконати вас.

РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТИЙ

Щоденник Джонатана Харкера

1 жовтня, 5 година дня.

Ми з легким серцем вирушили на пошуки вампіра, тому що залишили Міну в чудовому настрої. Я такий радий, що вона погодилася віддати роботу нам, чоловікам. Мені якось моторошно ставало від думки, що вона взагалі бере участь у цій жахливій справі; але тепер, коли її робота скінчена і коли завдяки її енергії, кмітливості й передбачливості вся історія зв'язана в єдине ціле, — вона може відчувати, що її справа зроблена і з того часу вона може довірити решту нам. Всі ми були дещо схвильовані сценою з Ренфілдом. Вийшовши від нього, ми до самого повернення в кабінет не сказали ні слова. Потім містер Моріс сказав лікареві Сьюарду:

— Послухай, Джоне, мені здається, якщо цей чоловік не задумав якоїсь витівки, то він найнормальніший із божевільних, яких я будь-коли зустрічав. Я не цілком у цьому впевнений, але здається, що в нього була якась серйозна мета, і якщо це так, то, мабуть, шкода, що не здійснилося його бажання.

Ми з лордом Годалмінгом мовчали, але лікар Ван Хелзінк додав:

— Ти більше за мене знаєш про божевільних, Джоне, і я радий з цього; якби мені довелося вирішувати питання про його звільнення, боюся, я звільнив би його, звичайно, до того істеричного нападу, який ми спостерігали в кінці. Але вік живи — вік учись, і в цьому разі не треба було йому потурати, як висловився б мій друг Квінсі. Що не робиться — все на краще.

Лікар Сьюард відповів:

— Не знаю! Але, мабуть, я згоден з тобою. Якби цей чоловік був звичайним божевільним, я б зважився повірити йому; але він, мабуть, якимось незрозумілим чином пов'язаний із графом, тому я боюся зашкодити нашому задуму, виконуючи його забаганки. Не можу забути, як він благав про кішку, а потім майже з такою ж пристрастю намагався перегризти мені горло зубами. Крім того, він називає графа «пан і повелитель». Він хоче вийти, щоб допомогти йому якимось бісівським чином. Наш огидний вампір має в своєму розпорядженні вовків, і щурів, і всю свою братію; я гадаю, він не погребує допомогою поважного божевільного. Хоча, правду кажучи, він висловлювався цілком послідовно. Сподіваюся, що служники будуть обачнішими, ніж раніше, і не дадуть йому можливості втекти. Інакше під час майбутньої роботи, здатної виснажити людські сили, можуть статися великі неприємності.

— Не хвилюйся, друже Джоне, — заспокоїв його професор, — ми всі прагнемо виконати свій обов'язок у цій жахливій та сумній історії; кожен із нас чинить так, як йому здається краще. Але що ж нам залишається, окрім надії на милосердя всемилостивого Бога?

Лорд Годалмінг вийшов на кілька хвилин із кімнати і повернувся, тримаючи в руках маленький срібний свисток.

— Ця стара діра, мабуть, повна щурів, — сказав він. — Про всяк випадок я прихопив запобіжний засіб.

Обійшовши стіну, ми попрямували до будинку, намагаючись триматися в затінку дерев. Коли ми підійшли до під'їзду, професор відкрив свій мішок і дістав безліч предметів, які розклав на сходинках, розсортувавши їх на чотири маленькі купки, що призначалися, мабуть, для кожного з нас. Потім він сказав:

— Друзі мої, ми почали дуже ризиковану справу, і нам знадобиться всіляка зброя. Наш ворог сильний не тільки як дух. Пам'ятайте, він володіє силою двадцятьох чоловіків, і в той же час у нас звичайні шиї і горлянки, які піддаються простій силі. Дужча людина або купка людей, які разом дужчі за нього, можуть на деякий час його стримати; але все-таки вони не

1 ... 65 66 67 ... 102
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Граф Дракула», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Граф Дракула"