Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Мідний король 📚 - Українською

Читати книгу - "Мідний король"

324
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мідний король" автора Марина та Сергій Дяченко. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 65 66 67 ... 131
Перейти на сторінку:
вглядівся в його обличчя, і піт по спині під сорочкою потік удвічі швидше: стрілець був гекса-напівкровка.

Той самий, застукотіло в скронях. Той самий. А ми сіли тут їсти й пити… Ми, імперські вартівники, бодай цьому Малюкові, він провідник, він відповідає…

З-за замшілого каменя вийшла й спинилась поряд із гекса висока худорлява дівчина, коротко й нерівно підстрижена, з непокритою головою. На ній був такий самий чорний плащ поверх бузкової селянської сукні. На тонкому пальці темнів перстень, цілком вирізаний з дерева. Чарівниця, подумав Замай, гублячи хоч якусь надію. Живим не залишать.

— Ти ж розумієш, живими ми вас не випустимо, — м’яко сказав гекса.

Замай коротко кивнув — смикнув головою.

— Це не привід журитись. — Гекса всміхнувся. — Адже можна померти легко й навіть приємно.

— Приємно — це ти… занадто, — сказав Замай, дивлячись, як паралізований Малюк пускає бульби.

— Твій друг усе чує й розуміє, тільки не може поворушитись, — сказав гекса. — Не домовимось із тобою — він буде в запасі.

Малюк захарчав. Замай відвів погляд; до пелени чарівниці пристали сухі травинки, з-під сукні виднілись чоловічі чоботи. Це за нею, шмаркачкою, ганялись патрулі над Стрілкою, і над Бором, і над самою Чорною Бучею. Її буцімто бачили то там, то тут, то взагалі на Осиному Носі. Через неї заміщено, або й страчено шанованих, могутніх людей, наближених до самого Імператора. Це її давно мріяв захопити Замай: світлі перспективи тоді ввижались йому. Кар’єра, служба в Столиці, одруження з Гвен…

Він ще молодий, наймолодший у патрулі. Він такий молодий, не встиг нічого, і вже не встигне; Замай поглянув на гекса, але не зміг витримати його погляду й опустив очі.

— Однаково вас злапають, — сказав із тугою. — На службі в Імператора десятки магів. Тисячі стрільців. Ви помрете.

— Усі помруть, — сказала дівчина-маг. У неї був хрипкуватий, хлопчачий голос.

Але не тепер, подумки заблагав Замай.

Гекса підійшов. Ледь доторкнувся чоботом до щоки провідника. Малюк забулькав; гекса полишив його, сів навпроти Замая на м’яку, пружну травку.

— Не здумай брехати, гаразд? Ми дізнаємось, якщо ти збрешеш.

Замай важко дихав. Доводилося заздрити Варнику: той умер, не встигнувши зазнати ні ганьби, ні страху, навіть не зрозумівши, від чого вмирає.

— Куди летимо? — недбало спитав гекса.

Замай облизнув губи. Звіруїн, улігшись на траву смугастим животом, помішував юшку в киплячому казані; п’ять хвилин тому куховарив Варник.

Гекса приплющив очі. Замай ще раз глянув на нього — і спустив очі, мов обпалившись.

— Як звичайно, — сказав, ненавидячи себе за квапливість у голосі. — Патрулюємо… дальні кордони.

— Не найпочесніша робота, правда?

— Краще, аніж… багато хто.

— Накази?

Замай коротко глянув на чарівницю.

— Вас шукають. Особливо її. А після того, як ви… нас… Тут неба не буде видно від крил.

— До речі, про крила. Як керувати птахом?

— Довго навчатись. — Замай із жалем усміхнувся. — Ви її… не втримаєте. А звіруїна вона взагалі на п’ять кроків не підпустить.

Гекса глянув на чарівницю. Та кивнула.

— Шкода. — Гекса всміхнувся. — Ця палка, що стирчить перед нею з землі… що значить?

— Це тростина погонича… Тростина в землі — знак сидіти й чекати. Крилама слухається того, у кого в руках палка. Але ви однаково не втримаєте… Можете спробувати, але краще не треба. — Замай ширше розтягнув губи.

— Він вірить у те, що каже, — крізь зуби пробурмотіла дівчина.

— Добре, — погодився гекса. — Що в Нагір’ї?

— Війна.

— Імператор досі не може приборкати нових громадян?

— Точно не знаю. Війська загрузли…

— Що у Фер? Дотягнувся Імператор чи ще ні?

— Ні… Спершу треба встановити мир у Нагір’ї. — Замай закашлявся й раптом, червоніючи, пристрасно попрохав: — Вам нема потреби мене вбивати. Однаково… Нас шукатимуть. Здіймуть тривогу…

Він тремтів з бажання бути переконливим. Гекса помацав кінчик білого зламаного носа:

— Може, твоя правда.

Замай задихав частіше. Повітря було повне запахів, духмяніли трава й вода, і білі хмари то прикривали сонце, то випускали його на волю.

— Я збираюсь одружитись, — сказав він пошепки.

Гекса кивнув:

— Добре… Коли ви маєте повернутись до птахівні?

— Завтра вдосвіта.

— Якщо ви не повернетесь… Буває так, що патруль не повертається вчасно?

— Буває.

— Що його може затримати?

— Злива, гроза, сильний вітер… Вони підождуть до полудня. Тоді вишлють людей на пошуки.

— Скільки?

— Три птахи… Можливо, більше, тому що ці місця вважаються небезпечними. Тут зникнув бунтівний маг.

— Зрозуміло, — гекса кивнув. — Про що ще ти хотів би нас повідомити? Які-небудь цікаві чутки, в обмін на які можна подарувати життя?

— Е-е… — Замай облизнув губи. — Бачили гекса. Розвідників. Убили.

— За що всі так не люблять гекса? — напівкровка всміхнувся. — Ти не знаєш?

— Е-е-е… — Замай кашлянув. — Я не… не…

— Ти їх любиш? — напівкровка знущався.

— Е-е-е… Це не ми їх убили, інший патруль із нашої ланки.

— Де це було?

— На Жовтій Лисинці. Вони вийшли на відкрите, і…

Допитувач перестав усміхатись:

— Так близько? Чому, як ти думаєш?

— На болотах знову мало м’яса. — Замай говорив швидко, довірчо, ледь подавшись уперед. — Їх жене голод. Розвідники вийшли майже до самого кордону. Дуже худі. Так уже бувало.

— Вони насправді людожери?

Тепер Замай не міг зрозуміти, знущається молодий гекса — чи насправді чекає відповіді.

— Е-е-е… Так.

Напівкровка насупився:

— Дякую… як тебе звати?

— Замай.

— Спасибі, Замаю. Де ваша птахівня?

— Біла Гора, півдня летіти просто на південь.

— Там є вежа?

— Ні. Там квартири нашої ланки. Наш командир розчарувався в магах після того, як цей… один із них так зганьбився.

— Ваш командир?

— Корунх. — Замай ковтнув і невідомо навіщо додав: — Він близький друг Малюка. Будь ласка…

— Так-так… — Гекса недбало кивнув. — Він прийме рішення відправлятись на пошуки?

— Так. Йому дано владу вирішувати… від Імператора.

— Що з селищем на Камінній Стрілці? — раптом спитала чарівниця, і її голос очистився, зробившись дзвінким. — Там не збудували вежу?

— Яке… селище? — перепитав Замай, одразу ж здогадавшись, про що вона питає. І вона почула нещирість; її темні очі зробилися чорними:

— Не бреши. Мені.

— Яско, — тихо сказав гекса.

Замай ковтнув. Селище, звідки родом була втекла дівчина-маг, стерто з лиця землі багато місяців тому. Імператор визнав небезпечним лишати живими кілька сот людей, що стали свідками безкарного бунту. Замай благально глянув в очі гекса.

— Кажи далі, — тихо велів той.

Замай знову ковтнув. Він не брав участі в тій каральній експедиції.

— Мене там не було, — сказав він пошепки. — Я… не брешу. Мене там не було. Я їх не… Я не винен.

Дівчина скинула руку. Замай закричав; йому здалося, що його голову сунули в розпечену пічку.

— Що?! Що з ними зроби…

У цю мить Замай помер, легко й навіть приємно, бо смерть була

1 ... 65 66 67 ... 131
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мідний король», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мідний король"