Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Історія однієї істерії 📚 - Українською

Читати книгу - "Історія однієї істерії"

272
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Історія однієї істерії" автора Ірина Сергіївна Потаніна. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 65 66 67 ... 91
Перейти на сторінку:
class="book">А ось у випадку, якщо злочинець все-таки Кирило, я повинна почати ще дещо.

— На жаль, мушу бігти, вибачилась я, — наступного разу прочитаю.

— Ваша гра в роль щось дала? Напали на слід?

— Пізніше…

Режисерка сприйняла мої слова буквально:

— Чудово, я тут буду до самого вечора. Обов’язково заскочте.

— Постараюся, — уже на ходу, кинула я.

Нічого страшного, потім поясню, що зайти не вийшло. Або й справді зайду. Розберемося.

Актори не поспішали розходитись. Дружна строката компашка час від часу здригалася від вибухів реготу. Що, цікаво, можна було так весело обговорювати? У них тут люди зникають, а вони… Кирила серед реготунів не було.

Настуся з Тигрою нетерпляче тупцювали навколо машини.

— Куди подівся Кир?! — накинулась я на своїх помічниць так, начебто вони обіцяли охороняти його.

— Туди, — Тигра кивнула в бік центральної вулиці, — пішов. А що?

— Дівчиська, дико перепрошую, не до вас зараз… До речі, не губіться, для вас, може, буде деяка дрібна робота. Загалом, я протягом години сюди під’їду та все поясню.

— Нічого собі! — на правах близької родички Настуся вирішила бунтувати. — Цілу годину чекати на тебе?!

— Робота, є робота, — обірвала її Тигра.

Подальших «тьорок» я не розчула, бо кинулася навздогін за Кирилом, який, втім, особливо й не втікав.

— Підвезти? — я наздогнала початкуючого сценариста і розчинила пасажирські дверцята.

— Ні, — Кир відмахувався, — я сам.

— Як же ти сам можеш когось підвезти, якщо в тебе немає авто? Сідай. Розмова є.

Кирило спочатку зазирнув у салон, ніби щоб розгледіти, чи не ховається хто на задніх сидіннях, і лише по тому обережно сів у машину.

— У яких ти стосунках із Ларисою? — з ходу запитала я.

— У гарних. Ми дружимо, я б сказав, — Кирило всією поведінкою давав зрозуміти, що не має нічого проти моїх намагань розслідувати цю справу. А ось коли почну лізти в творчість колективу, тоді, звичайно викличу його роздратування. Можливо, Ксенія все-таки помилялася, й зараз Кир був щирий.

— А з Аллою?

— Теж у гарних. Ну… У поверхово-приятельських.

— А з Ксюшею?

Пауза тривала недовго.

— Я любив її.

— Чому ти говориш у минулому часі? Про Аллу з Ларисою в теперішньому, — а про Ксюшу — в минулому?

Хлопець так нервував, що десь у глибині моєї наївної душі причаїлася надія на його добровільне зізнання у викраденні акторок.

— Та тому… та тому… — Кирило набрав повні груди повітря. — Тому, що Ксюха — розумна. Вона ніколи б не попалася на чиюсь вудку. Лара й Алла могли зникнути через дурощі. Ксюха — ні. Раз вона зникла, значить, сталося щось справді серйозне… А ви в театр бавитеся…

Його поведінку, як і раніше, можна було однаковою мірою вважати як підозрілою, так і природною для даного ступеню хвилювання.

— Таких збігів не буває. Якщо дівчатка зникли майже одночасно, виходить, і Алла, й Лариса, й Ксенія вляпалися в одну й ту саму історію. Якщо вже говорити в минулому часі — то про всіх. Повір моєму досвіду.

— Вам легко! — Кирило раптом перейшов на крик. — Для вас вони всі однакові — випадки для збільшення досвіду… На чужих нещастях досвіду не наберетесь! На своїх набирайтеся!

Подумки я зауважила, що Кирило, до всього, ще й рідкісний хам.

— Припинити істерику! — на правах старшої за віком скомандувала я. — Ти збирався запропонувати мені збільшення гонорару? За що?

Кир усе-таки опанував себе.

— За ретельніший підхід до пошуків Ксенії. Навіть якщо вона влаштувала це своє зникнення навмисно, щоб пограти мені на нервах.

— Що, можливий і такий варіант? Чим же ти заслужив подібну зловмисність? Чи в Ксенії просто пристрасть до спекуляції на почуттях?

— Не знаю. Я припускаю будь-які варіанти. Головне, знайдіть її швидше. Поки я не збожеволів остаточно. Про гонорар я серйозно. Поговорю з батьком і назву конкретні цифри.

— Не варто. Я тільки хотіла з’ясувати, чим викликана твоя підвищена увага до зникнення Ксюші. Шумилов заплатив достатньо за пошуки всіх трьох зниклих.

Я заявила, що не збиралася віддавати комусь перевагу. Тим більше, що була впевнена: Ксенію слід шукати там само, де й інших.

Кирило нічого не відповів. Здається, я домоглася свого. Якщо він знає про місцезнаходження Лариси й Алли, то, поза сумнівом, зобов’язаний перевірити, чи не потрапила туди ж і Ксенія. Звичайно, якщо досі ще не перевірив. Так чи інакше, якщо простежити за Кирилом, можна розраховувати на з’ясування багато чого.

— І як я тільки міг подумати, що ви підете мені назустріч… — по тривалому роздумі буркнув Кирило і, не прощаючи, вискочив із авто.

Я почекала, поки сценарист зникне за рогом, і діловито рушила слідом. Як не сумно, Кир подався просто додому. Переглядаючи складені Жориковими «хлопцями» досьє, я спеціально звернула увагу на його адресу. Хлопець мешкав із батьками в елітній новобудові, населеній суцільно успішними бізнесменами, а тому нашпигованій охоронцями та охоронною технікою. Ховати розшукуваних акторок під таким наглядом було неможливо, тому я засмутилася: до місця подій Кирило після розмови зі мною не помчав, а отже, тепер доведеться шпигувати за його під’їздом, що може протривати вічність. Втім, було б нерозумно розраховувати на щось інше. Ще вчора я вирішила, що до стеження залучатиму Тигру. Настуся і Тім погодяться їй допомогти. А я зміню дітей на нічний час. Ось вам і позмінне стеження, краще за будь-яких оперативників.

Звичайно, не можна було залишати зараз під’їзд без нагляду навіть на п’ятнадцять хвилин. Я вирішила перестрахуватися.

— Агов, малий! — покликала я безпритульного років дванадцяти, котрий насуплено проминав мене, дзвякаючи авоською з пляшками. — Можна тебе попросити про послугу? Постеж он за тим під’їздом, поки я повернуся. Я швиденько. Розповіси, хто входив, хто виходив. Отримаєш п’ятірку. Згода?

1 ... 65 66 67 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історія однієї істерії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Історія однієї істерії"