Читати книгу - "Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії."

А на інших ділянках квітчанської оборони тривали запеклі сутички. Ні вдень, ні вночі не стихали бої на північно-західній околиці села, де наступали гітлерівці з Глушок, Петрушок і Туркенець.

Іван Семененко, нагороджений орденами Слави III ступеня, Вітчизняної війни І ступеня і медаллю «За відвагу», розповідає:

— 1 лютого підрозділи Червоної армії зайняли оборону в районі між Туркенцями і Петрушками. Зі мною в одному відділенні були квітчани Іван Сахно і Григорій Шутенко. Триматися було дуже важко. Лежали під вогнем кулеметів, навколо розривалися міни. Атаки відбивали здебільшого в близькому бою, коли фашисти припиняли вогонь з мінометів і гармат. Під час однієї з атак Іван Мащенко, в якого вийшли патрони, вискочив з окопу, взяв гвинтівку за ствол і прикладом поклав на землю трьох фашистів, але й сам загинув.

Дем’ян Жученко, Дмитро Терещенко, Іван Шпунтенко, Антон Кризенко, Юхим Крикля, Микола Пахаренко, Семен Ненька, Сергій Рибка та інші — всього понад 100 квітчай — були в обороні на сусідній ділянці між Петрушками і так званим «Роззявиним» вітряком, що стояв на північній околиці села.

Юхим Крикля, член підпільної партійної організації в Квітках, згадує про ті важкі дні:

— На висоті біля млина нас було дванадцять чоловік з двома кулеметами. Цілу добу вели бій проти наступаючого ворога. Він мав можливість посилати в атаку свіжі сили, нам же не було перепочинку. І коли відкрила вогонь його артилерія, розбила млин і взяла нашу оборону в кліщі, ми за наказом командування відступили на висоту біля кладовища. З дванадцяти нас залишилося четверо. На місце вбитих і поранених прийшло нове поповнення з квітчай. І ще добу протрималися. Потім нас підсилили загоном автоматників, і окупанти були вибиті з позицій на підступах до села.

Ворог, який зазнавав дуже великих втрат (у нас вони теж, на жаль, були чималі), хотів будь-якою ціною взяти Квітки і вирватись з оточення. П’ять діб підряд він вів безперервний вогонь по всій лінії нашої оборони. Бували дні, коли квітчани-солдати відбивали по дві-три, а то й по шість атак.

Але найчорнішим був день, коли під натиском переважаючих сил, підтриманих шквальним вогнем гармат, мінометів, танків і кулеметів, ворог прорвав оборону на північно-західній околиці села, що називається Собківкою. Квітчани з чималими втратами відступили на другий рубіж. Запалала Собківка. Почалася розправа над жителями. П. С. Гриненка, який не здався в полон, розстріляли на місці. Але катам цього було мало. Вони вирізали в нього, вже мертвого, на лобі і щоках зірки. Колгоспниця Г. 3. Семененко намагалася з семимісячною дитиною перейти в незахоплену частину села. Гітлерівці наздогнали її, дитину втопили, а Ганну Зіньківну тяжко поранили. Загинула від кулі фашистів Федора Яківна Шевченко. Ця чудова жінка протягом усіх днів оборони готувала і носила бійцям в окопи їжу...

Та як не шаленіли фашисти, просунутись далі їм не вдалося ні на крок. Другий рубіж оборони Квіток перетворився на незламну фортецю. Згодом в село прибули радянські 39 і 47 гвардійські козачі кавалерійські полки і підрозділи стрілецької дивізії.

...Скільки мужності, хоробрості і воїнської доблесті проявили квітчани в боях! Іван Вікторович Масло був піднощиком снарядів, У критичний момент бою, коли загинув навідник, він першим прибіг на вогневу позицію і замінив його. Натиснув на спуск, гармата вистрелила, снаряд розірвався в гущі атакуючих; додали по них вогоньку кулемети, ворожа лавина відкотилася назад.

У всіх був добрий настрій. Тільки Іван Вікторович сидів блідий. Виявилося, що він вперше у своєму житті вистрелив з гармати. А потім навчився стріляти з гармати прямою наводкою, і по дорозі на Петрушки з першого пострілу підбив самохідну установку ворога, яка сунула на наші позиції. Очевидці-однополчани розповідали, що цей безстрашний воїн згодом, уже в Карпатах, гранатами закидав вогневу позицію фашистів і відкрив по них вогонь з їхньої ж гармати. В одному з жорстоких боїв Іван Масло загинув.

Кмітливим і сміливим воїном виявив себе інший Масло, Михайло Павлович. У дні оборони Квіток він підбив танк, самохідну гармату, бронетранспортер, знищив чимало живої сили ворога.

— Лише в одному бою на околиці Собківки, — згадує учасник оборони Квіток Степан Дмитриченко, — невеликий загін полкової розвідки і квітчай знищив 13 гітлерівських солдатів, 86 обеззброїв і взяв у полон.

Бойові епізоди... Про них книги можна писати. А скільки їх залишилося невідомими!

Квітчани виступили проти окупантів із зброєю в руках. В одних були автомати, кулемети, гармати. А старим солдатам Конону Кабаненку та Івану Кириченку у зброї відмовили. І вони влаштували на горищах своїх будинків спостережні пункти полків. Оверко Дацько і Григорій Прудченко ремонтували військову техніку. Тетяна Максименко і Парасковія Ціон були куховарками, Наталія Михайленко і Марія Соломієнко влаштували в своїх будинках санітарні пункти, квітчанські лікарі Дмитро Петрович і Віра Павлівна Сурмило працювали в польовому госпіталі... Довго можна розповідати про подвиги учасників оборони.

За мужність і героїзм, виявлені жителями села в період Великої Вітчизняної війни, за успіхи, досягнуті у відбудові і розвитку колгоспного виробництва, і в зв’язку з 25-річчям Корсунь-Шевченківської битви село Квітки нагороджене Почесною Грамотою Президії Верховної Ради Української РСР.

_____________________

1. История Великой Отечественной войны Советского Союза 1941 — 1945 гг. — М., 1962. — Т. 4.

1969 рік.