Читати книгу - "Останній тамплієр"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Так ось у чому справа! — Йенсон підняв у руці свою копію зашифрованого рукопису. — Загублені скарби?
— Так приємно бачити повернення старої доброї пожадливості, — гмикнув Джордано. — Хоч якась розвага після тих схиблених якоюсь доктриною недоумків, яких ми зазвичай вистежуємо.
Де Анґеліс нахилився вперед, прокашлявся і поглянув на Джордано.
— Їхні скарби так і не знайшли, і це є загальноприйнятою версією.
Йенсон тицьнув пальцем у папір.
— Значить, цей рукопис, ймовірно, є чимось на кшталт карти скарбів, яку Венс тепер у змозі прочитати.
— У цьому немає сенсу! — вигукнула Тес, раптом відчувши себе некомфортно, коли обличчя усіх, хто сидів за столом, повернулися в її бік. Вона поглянула на Рейлі й, побачивши, як їй здалося, підтримку в його очах, продовжила. — Якби Венса цікавили гроші, то він прихопив би із музею значно більше.
— Так, — відповів їй Джордано, — але те, що там виставлялося, продати було б майже неможливо. А з вашої розповіді випливає, що скарби тамплієрів коштують набагато більше, ніж експонати виставки, плюс треба зважити на те, що їх можна вільно продати, не побоюючись переслідувань, бо ці скарби є не вкраденими, а просто знайденими.
Агенти закивали головами на знак згоди, але Де Анґеліс підмітив, що Тес не була впевнена у тому і думки висловлювала обережно:
— Схоже, цей аргумент вас не переконує, міс Чайкіна.
На обличчі Тес з'явилася гримаса занепокоєння.
— Ясно, що Венсу дешифратор потрібен був для того, щоб мати змогу прочитати рукописи з Альбі.
— Щоб мати ключ для знаходження скарбів, — мовив Йенсон із запитальною ноткою в голосі.
— Можливо, — відповіла Тес, повернувшись до нього. — Але все залежить від того, що вважати скарбом.
— А що це може бути, окрім коштовностей? — запитав Де Анґеліс, перевіряючи, чи не вибовкнув їй Венс своєї таємниці.
Тес похитала головою.
— Не знаю.
«Якщо вона говорить правду, то це добре», — подумав Де Анґеліс.
Він сподівався, що Тес дійсно нічого більше про це не знає.
Але вона відразу ж розбила ці сподівання.
— Схоже, Венса цікавлять не лише гроші. Він поводиться як одержимий, як людина, на яку покладено якусь місію. — Тес коротко ознайомила присутніх із більш езотеричними теоріями багатства тамплієрів, включно з тією гіпотезою, що вони є членами таємного братства, яке стояло на сторожі кревних Нащадків Христа, зберігаючи його генеалогічне древо. Розповідаючи про це, вона поглядала на Де Анґеліса. Той сидів, втупивши в неї відсторонений погляд, жодним порухом не видаючи своїх емоцій та думок.
Коли Тес закінчила, він підхопив нитку розмови.
— Якщо відкинути всі емоційно забарвлені здогадки, — мовив він, одаривши її поблажливою посмішкою, — то ви стверджуєте, що цей чоловік задумав помститися і для цього розпочав щось на зразок власного хрестового походу?
— Так.
— Між іншим, — продовжував Де Анґеліс спокійним і впевненим тоном всезнаючого викладача коледжу, — гроші, особливо великі, можуть стати феноменальним знаряддям. А хрестові походи — чи то у дванадцятому столітті, чи то у наш час — потребують великих грошей, чи не так? — Він обвів поглядом присутніх.
Тес нічого не сказала у відповідь.
На якусь мить питання повисло у повітрі, але тут втрутився Рейлі.
— Щось я не можу збагнути. Ми знаємо, що Венс звинувачує священика, а значить, і Церкву, у смерті своєї дружини.
— Своєї дружини і доньки, — виправила його Тес.
— Гаразд. Тепер він заволодів таким рукописом, що будь-який священик, зачувши про нього, заклякне від жаху. Так, принаймні, стверджує Венс. І ми всі погоджуємося з тим, що цей зашифрований рукопис є документом тамплієрів.
— Куди ти хилиш? — вклинився Йенсон.
— Я гадав, що тамплієри та Церква були на одному боці. Тобто, як розповіла нам міс Чайкіна, ці хлопці були захисниками Церкви. Понад двісті років брали вони участь у кривавих війнах в ім'я Ватикану. Цілком можливо, що нащадків тамплієрів — після краху ордену — було занесено Церквою у чорні списки, але в теоріях, про які ви нам розповідаєте, — тут Рейлі поглянув на Тес, — йдеться про річ, яку, здогадно, вони знайшли іще за двісті років до того, як проти них почалися репресії. Що ж це могло бути і чому воно так налякало Церкву?
— Тоді б ми, можливо, дізналися, чому їх спалювали на вогнищах, — вставила Амелія Ґейнс.
— Спалювали за двісті років після їхньої знахідки? Є ще одна обставина, — продовжив Рейлі, знову звертаючись до Тес. — Ці хлопці почали із захисту Святого Хреста, а закінчили його паплюженням. Навіщо вони це робили? У їхній церемонії посвячення немає логіки.
— Саме у паплюженні розп'яття їх і звинувачували, — сказала Тес. — Але це іще не означає, що вони і справді цим займалися. У ті часи це було стандартним звинуваченням. Кількома роками раніше король скористався аналогічними закидами для того, щоб позбутися
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Останній тамплієр», після закриття браузера.