Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Витівки Йонатана Коота 📚 - Українською

Читати книгу - "Витівки Йонатана Коота"

235
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Витівки Йонатана Коота" автора Януш Пшимановський. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 65 66 67 ... 74
Перейти на сторінку:
з фасаду. Всі сприйняли це як річ природну, бо ж ордени носять на грудях, а чирка, коли вже вона вискочила, нехай краще буде з протилежного боку.

Між тими, хто чекав цих подій, прогулювались пані у вишневому капелюшку, колишній харцер і рудий Зефірин, а також елегантний керівник «САМЕКСу». Панна Зося вклонилась йому, проте він не помітив ні її, ні кота з бантом на шиї, якого вона несла на руках, прикриваючи купленою в кіоску газетою, щоб не дуже впадав в око чималий розмір тварини.

Панна Зося і Коот промовисто перезирнулися, помітивши перевдягненого в цивільне Войтасика, який був тут не при виконанні службових обов’язків, а проте всім своїм виглядом уособлював лад і порядок.

От-от мала настати дванадцята. Годинник на міській ратуші заскрипів, готуючись вибити перший удар, капельмейстер Тронбонь підняв угору паличку, пані Катажина, покинувши плести, взяла в руку ножиці й розкрила їх, — та враз усі заціпеніли від подиву й жаху. Навіть жайворонок зупинився в польоті.

На другому березі річки щось загурчало і, поминувши міст, посунуло до центру Міста. Звук нагадував поєднання ревіння реактивного літака на старті, скреготу зіпсованого трактора і ударів молота по заклепках трансатлантичного пароплава.

Та хоч би що то було і хоч би хто цією пекельною машиною керував, одне певне: терористи замордують або вже почали мордувати Пшилєппу і Радоху, спортклуб «Хімор» ганебно програє з рахунком 0:10, а замість ансамблю «Джем Сесьйон» буде такий деконфітюр, що Місто не скоро відродить свою добру музичну репутацію.

Ревище чулося ближче й ближче. А коли затопило всю площу, крізь механічні звуки прорвалося розпачливе:

— Є-є-є!

Пані у вишневому капелюшку поставила парасольку під дерево, повісила сріблясту лисицю на гілку й знепритомніла. Колишній харцер почав робити їй штучне дихання.

Котик з блакитним бантом на шиї виліз з-під газети, і, щоб краще бачити, вмостився на плечі пані Зосі.

На площу, оточений таким жахливим ревищем, що старт реактивного літака на його фоні видався б дзижчанням захриплого комара, виїхав не надто великий, але дуже червоний автомобільчик.




Войтасик, видобувши з кишені цивільного костюма службовий жетон, зупинив машину й рішучим жестом наказав вимкнути двигун. Він намірився вліпити солідний штраф, а потім арештувати водія, проте не встиг.



Юрба впізнала короля бомбардирів і комету естради. По всій площі Гармонійного розвитку прокотився радісний гомін, оркестр заграв туш, не заглушуючи, щоправда, жайворонка.

— Марієтто, в чім річ? Чого це вони так тихо? — шепнув центральний нападаючий. — Не люблять нас уже, чи що? — тремтячими руками він дістав з пачки сигарету і глибоко, мало не до п’ят, затягнувся.

— Прошу вибачити, — сказав постовий Войтасик, забрав у нього з-поміж пальців сигарету і, старанно загасивши її об каблук, вкинув недопалок в урну.

Котик на плечі в панни Зосі розправив бант на шиї і, пригладивши вуса, промурчав:

— Ну, ну…

Пшилєппа насунула капелюшок на очі, щоб ніхто не бачив її обличчя, яке тонуло в сльозах.

Радоха віддав міліціонерові ключики від машини, добув із кишені пляшку й добряче хильнув з неї, не розуміючи, що сталось і звідки ця тиша.

Аж тут до нього підійшов жалюгідний, може, навіть найжалюгідніший на все Місто п’яничка, простяг руку й мовив:

— Дай, кирюхо.

Ясьо дав, бо хіба ж відмовиш спраглому?..

П’яничка зачерпнув відваги, що й на денці не лишилось, розбив порожню пляшку об брук і зарепетував:

— Земляки, невже вам не жаль? Нехай живуть, нехай п’ють! У сусідки хата біла, у сусідки хата мила, проп’ємо ми тую хату, бо хочеться заспівати… Пши-лєп-па, Пши-лєп-па! — горлав він на всю площу і гатив по жерстяній урні знятим з ноги черевиком. — Па па-па!



Марієтта відкинула капелюшок на плечі, показала в усмішці зуби й заспівала:


Ти скажи, чи серце твоє, є-є-є, Біля мене дужче заб’є, є-є-є?

Потім уже не було чути, що вона співає, бо хтось намагався втихомирити п’яничку, хтось перешкоджав це зробити, репетуючи ще голосніше, і, що там казати, не минуло й десяти хвилин, як музики, повитягавши сурдини з інструментів, гримнули на повну гучність, подмухами труб колишучи густі клуби сигаретного диму, які зависли над площею.

1 ... 65 66 67 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Витівки Йонатана Коота», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Витівки Йонатана Коота"