Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Сніданок на снігу 📚 - Українською

Читати книгу - "Сніданок на снігу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сніданок на снігу" автора Анатолій Дністровий. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 65 66 67 ... 79
Перейти на сторінку:
так спішиш? — усміхалася Терезія, — він ще ходити не вміє, це можна було би купити пізніше.

— Нічого страшного, — обійняв її чоловік, — я хочу, щоб у нього це було вже зараз.

— Все це потребує дуже багато місця.

— Нічого страшного, час швидко збіжить, речі не довго будуть лежати без діла.

Коли Андрійко пішов у свій неповний рочок, то Валентин одного вечора приніс хокейну ключку, сноуборд і гірські масивні лижі, через що Терезія занепокоєно сказала:

— Валику, це вже не смішно.

— Ти про що? — заклопотано сказав він, розглядаючи кріплення на сноуборді.

— Ти лише не ображайся…

— Кажи, що думаєш. Ми завжди говоримо одне одному тільки правду.

— Добре, — сказала вона, бгаючи руки одна одною.

Він доброзичливо і запитливо поглянув на Терезію.

— Валику, піди до Ігоря на прийом.

— Навіщо?

— Розкажи йому про все це, — показала вона очима на лижі, ключку та сноуборд.

— Що ти цим хочеш сказати? Що я ненормальний?

— Я такого не казала. І ти чудово, як фахівець, знаєш, що йдеться не про це.

— А про що?

— Може, Ігор тобі як своєму колезі допоможе розібратися з певними моментами, можливо, підкаже, як чинити, коли ти маєш певні бажання і думаєш, що їх втілення — це вихід із ситуації.

— З якої саме ситуації? — в його голосі з’явилося певне нетерпіння й незадоволення.

— Можливо, я не так це сказала…

— Я чудово усвідомлюю те, що ти кажеш. Дякую за ці зауваження. Більше того — я навіть сам іноді про це думаю. Але не вважаю, що це є проблемою.

— Як знаєш, — сказала Терезія.

Після важкої кількахвилинної мовчанки Валентин сказав:

— Але я не сказав головного.

— Ти про що?

— Терапія в Ігоря не може бути ефективною.

— Чому? Він поганий фахівець?

— Ні, він один із найкращих у нашому місті.

— Так у чому річ?

— Він мене знає.

— Не розумію.

— Він мене знає. Тепер розумієш?

— До чого тут це?

— Він мене знає, як облупленого.

— А-а-а, я здогадалася. Це йому заважатиме?

— Так. Це йому не те, що заважатиме. Він буде — ніби в лабіринті, з якого не знайде вірний вихід. Це така специфіка роботи.

— Ясно, значить — тобі мізки ніхто тут не вправить? — хихикнула вона.

— Виходить, що так. Ти приречена жити з ненормальним, — усміхнувся він.

Терезія помітила, що жарти нічого не згладили. Він швидко змінився на лиці, його шкіра потемніла, ніби стала напруженою, на лобі з’явилося декілька зморшок. Валентин вийшов із будинку і допізна вовтузився на подвір’ї, потім у гаражі, гуркотів там, прибирав, перекладав із місця на місце речі, які лежали на стелажах. Терезія довго думала над сказаним, дорікала собі, що зробила йому боляче, потім погодувала Андрійка і вклала спати, наспівуючи йому колискові.

Через декілька днів Валентин сам повернувся до цієї розмови. Коли Андрійко спав у візочку на їхньому подвір’ї під тінистою грушею, Валентин обережно підійшов до дружини, аби не розбудити малюка, і сказав, що вона абсолютно права. Терезія поглянула на нього здивованим поглядом, однак миттю зрозуміла, що він має на увазі.

— Ти тільки не переживай, — сказала вона Валентинові, — я не проти цих покупок, якщо тобі це подобається. Вони ж нам не заважають, і ми щасливі. Правда?

— Так, але я не про покупки. Я думав про Ігоря. Він і справді може мені допомогти. Але не сам. Можливо, в нього є знайомий психотерапевт, який мене не знає. Тільки це надто тривалий процес.

— Ну і що? Якщо ти хочеш цього, то візьмися за цю справу.

— Ні. Тут не про мої бажання йдеться. Така терапія — це не тиждень, не місяць і навіть не півроку. Це дуже тривалий шлях — принаймні, наскільки я це поки що уявляю.

— Ну і що? Гроші — не питання. Це важливіше від грошей. Правда? Я переживаю за тебе.

— Якраз ідеться не про гроші. Я не уявляю, чи буде в мене стільки часу, щоб витратити його на цю терапію. Розумієш? Це постійний, системний рух. Усе має бути чітко розплановано і заздалегідь. Я не впевнений, що зможу витрачати стільки часу. Це відволікатиме мене від вас, від моєї практики. Я й так не завжди маю зайву годину на тижні.

Терезія, яка сиділа на невеликому ослінчику з книжкою, пригорнула його руку й обіперлася на неї головою.

— Ти все перебільшуєш. У тебе буде декілька годин на

1 ... 65 66 67 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сніданок на снігу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сніданок на снігу"