Читати книгу - "Син Сонця — Фаетон"

Та ось квадрати кварталів ніби почали щербитись, оточуючи собою дуже велике світле коло, завбільшки з цілий квартал. Коло світилося рівно, суцільно, не переривалося ніякими лініями, напевне, це була якась одна споруда. Велетенські розміри її викликали подив і захоплення. Микола спитав:

— Це, мабуть, урядовий палац… Правда, Ело?

Ело-перший не посміхнувся лише тому, що боявся образити гостя.

— У нас немає уряду. У нас є лише Рада Сивоголових, яка обирається на один оберт. Законів вона не видає… І взагалі не має ніякої влади над жодною людиною. Вона лише виконує окремі поради Пантеону Розуму… Ну, скажімо, як наш крижаний тунель… А ота споруда… Оце ж він і є — Пантеон Розуму!..

— Храм вашого бога? — запитав Ело-другий, який шукав для себе переможного завершення суперечки.

На цей раз Ело-перший не приховав своєї посмішки.

— Такий храм має право на існування…

Вони спускалися все нижче й нижче — і ось уже опинилися над самісіньким куполом Пантеону Розуму. На вершині купола містився великий круглий майданчик, з якого було добре видно те, що діялось під прозорою сферою.

Ело-перший, тримаючись за тонкі бильця, що обрамлювали майданчик, показував то на один, то на другий зал і давав пояснення. Внизу численні сектори поділено на сотні залів і крихітних кімнат, загромаджених апаратурою. Полиск металу, матове сяйво пластмас, тисячі круглих вічок, де блимали зелені, червоні й сині вогники, — все це було надто складне для розуміння окремої людини. Тож Ело вирішив пояснити лише загальні принципи, що лежали в основі Пантеону Розуму.

Перші секції було засновано півтори тисячі обертів тому інженерами, що втекли з держави Єдиного. За півтори тисячі обертів від апаратів, що могли розміститися в одній невеликій кімнаті, Пантеон Розуму виріс до його сучасного обсягу.

Вже півтори тисячі обертів люди на Материку Свободи не вмирають — помирає тільки їхня оболонка та емоції, пов'язані з фізичним існуванням. А розум людини з його логікою, досвідом і знаннями лишається жити вічно. Кожна людина, яка жила чи живе зараз на Материку Свободи, має точний відповідник свого мозку, що міститься в отій апаратурі. Окремий людський мозок займає в ній так мало місця, що Пантеон Розуму здатний вмістити розум усіх розвинених істот, які населяють нашу Галактику. Його можливості безмежні. Всі майбутні громадяни Материка Свободи і навіть цілого Фаетона можуть укладати в нього свій розум і досвід протягом мільйонів обертів.

Пантеон Розуму влаштовано так, що кожен громадянин Материка Свободи, де б він у цю мить не перебував, може викликати на пораду яку завгодно людину — живе вона зараз чи померла тисячу обертів тому. В Пантеоні серед мільйонів розумових одиниць зберігається — і навіть удосконалюється — розум геніальних математиків, фізиків і філософів. Ти можеш скористатися порадою одного з них чи навіть усіх разом. А бувають такі рішення, які вимагають поради цілого Пантеону. Тоді мільярди розумових одиниць, закладених в електронній апаратурі, блискавично обмінюються інформацією (ніби радяться), — і через кілька хвилин ти одержуєш зведену думку сотень попередніх поколінь і всіх живих людей, що населяють Материк Свободи (за винятком тих, чий розум іще не визрів).

Кожен окремий розум, схований у молекулярних клітинках Пантеону, зберігає всі свої особливості, притаманні лише йому, але позбавлений тієї нездорової суб'єктивності, якою інколи відзначаються живі люди. В Пантеоні зібрано найкращі якості, найістотніші риси кожного мозку, відкинуто все, що могло би ввести в оману, дезінформувати. Було встановлено, що в Природі не існує людських натур, які б складалися лише з пороків. Навіть людина, що мала якісь нездорові нахили, обов'язково мала також добрі людські якості. Оті добрі якості й зібрано в Пантеоні.

Пантеон Розуму, — тобто спільний розум усіх живих і мертвих, — становить керівну силу Материка Свободи. Рада Сивоголових є лише виконавчим органом Пантеону, його крилами серед людей. Кожен громадянин легко може перевірити, діють її члени згідно з волею Пантеону чи за власним розсудом. Для цього треба лише поставити запитання Пантеонові. Відповідь буде через кілька хвилин…

Ело-перший закінчив свою розповідь таким визнанням:

— Ось я, скажімо… Рада Сивоголових запросила мене і сказала, що я мушу їхати до вас… Мені не вперше будувати електростанції, але навіщо, думаю, збагачувати Безсмертного?

— Не Безсмертного, а борців проти нього, — трохи ображено зауважив Микола.

— Так, так, — поспішив виправдатись Ело-перший. — Потім я зрозумів… Але тоді мені здавалося, що електростанція неминуче потрапить до Безсмертного. В мене зародилися сумніви. Я викликав Пантеон Розуму. Пантеон відповів: «Ело, хто не допомагає молодшим братам, той не має права називатися людиною…»

Всі були вражені тим, що вони почули й побачили там. І все ж поки що лишалася деяка недовіра до розповіді Ело-першого. Електронний мозок давно вже не був дивиною у державі безсмертного. Ним користувалися космонавти у своїх ракетах і навіть механіки на заводах штучного білка. Але дія тих апаратів порівняно з мисленням Пантеону нагадувала примітивне вміння рахувати за допомогою пальців однієї руки. Пантеон Розуму — це зовсім інша якість, хоч цілком ясно: він почав своє зростання на тому ж самому ґрунті. Але які принципи було покладено в його розвиток?..

Про це й запитав Микола у їхнього гостинного гіда.

— Ми звернемось до його засновника, — відповів Ело. — Нехай він пояснить сам… Інженер Луше помер одна тисяча чотириста вісімдесят обертів тому.

Ело видобув з-під куртки невеликий прилад овальної форми, що висів на грудях, мов амулет, поклав його собі на долоню і тихо сказав:

— Інженер Луше. Одна тисяча чотириста вісімдесят. Акумуляція розуму. Перші спроби і загальні принципи. Без формул і розрахунків…

Хвилина трепетного чекання. Лоча схилилась до Миколиного плеча, її волосся лоскотно ворушилося на його щоці, в напруженому диханні відчувалось нетерпіння. Дядьки Ело і Гашо, зіпершись руками на поручні майданчика, стояли німо, непорушно. А їхній гід лише посміхався.