Читати книгу - "Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України"

13. Якщо місцезнаходження засудженого до виправних робіт невідоме, або він зник з місця постійного проживання, а також у разі неприбуття після звіль­нення з місць обмеження або позбавлення волі до обраного місця проживання, працівники органу виконання покарання опитують рідних, сусідів, знайомих (встановлюють його можливе місцеперебування за межами місця проживан­ня), співпрацівників засудженого з метою встановлення його зв’язків та мож­ливого місцезнаходження; надсилають запити до ЖЕД, селищної, сільської або міської ради, проводять перевірки за обліками органів внутрішніх справ для ви­явлення засудженого серед затриманих або заарештованих, перевіряють ме­дичні установи і морги — чи не стала засуджена особа жертвою нещасного ви­падку або злочину.

Якщо протягом місяця після закінчення початкових розшукових заходів місцеперебування засудженого залишається невстановленим, інспекція направ­ляє до органу внутрішніх справ подання з усіма необхідними матеріалами для здійснення подальшого розшуку. За наявності достовірних даних про те, що засуджений залишив своє постійне місце проживання з метою ухилення від відбування покарання, орган виконання покарання направляє прокуророві по­дання для вирішення питання про порушення кримінальної справи за ухилен­ня від відбування покарання. Зниклим з місця проживання вважається засу­джений, місцезнаходження якого не встановлене протягом 30 днів у результаті проведення початкових розшукових заходів.

14. Після затримання засудженого (встановлення місцезнаходження) пра­цівник інспекції з'ясовує всі обставини і причини залишення ним постійного місця проживання і, впевнившись, що мало місце ухилення від відбування по­карання, направляє до прокуратури подання та матеріали для вирішення пи­тання про порушення кримінальної справи за ухилення від відбування при­значеного судом покарання.

15. У разі встановлення місцезнаходження засудженого, який розшукува­вся і проживає в іншому регіоні (за відсутності ухилення від відбування пока­рання), працівник інспекції негайно надсилає запит про це до інспекції за но­вим місцем проживання засудженого з вимогою негайно перевірити цей факт, встановити місце роботи засудженого і в разі необхідності зробити запит для направлення його особової справи. Після отримання такого запиту працівник інспекції протягом десяти днів проводить перевірку і при позитивному резуль­таті робить запит про направлення на його адресу справи засудженого.

16. Засуджений, розшук якого оголошено у зв’язку з ухиленням від відбу­вання покарання, може бути затриманий органами внутрішніх справ і конво­юється в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством (ч. 7 ст. 46 КВК).

1. Суд, який постановив вирок про службове обмеження для військово­службовця, після набрання ним законної сили направляє копію вироку коман­диру військової частини, де проходить службу засуджений військовослужбо­вець.

2. Після одержання копії вироку командир військової частини видає від­повідний наказ, у якому зазначається розмір відрахувань в дохід держави з грошового утримання засудженого військовослужбовця, строк, протягом яко­го він не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а також який строк не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чер­гового військового звання. Наказ оголошується по військовій частині і дово­диться до відома засудженого військовослужбовця.

3. Про прийняття вироку до виконання командир військової частини про­тягом трьох днів сповіщає суд, який постановив вирок.

4. За три дні до закінчення встановленого вироком суду строку службово­го обмеження для військовослужбовця командир військової частини видає наказ про припинення його виконання із зазначенням дати припинення.

5. Засуджені, які відбувають покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців і визнані військово-лікарською комісією непридатними за станом здоров’я до військової служби із зняттям з військового обліку або непридатними до військової служби у мирний час, звільняються судом від покарання за поданням командира військової частини і висновком військо­во-лікарської комісії.

1. Покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців, перед­бачене ст. 58 КК України, застосовується лише як основна міра кримінально­го покарання у разі, коли: а) така міра покарання передбачена санкцією статті кримінального закону; б) суд, з огляду на обставини справи та особу засудже­ного, вважатиме за можливе замість обмеження або позбавлення волі на строк не більше двох років призначити військовослужбовцю службові обмеження на той самий строк (ч. 1 ст. 58 КК); в) це покарання призначається військово­службовцю в порядку переходу до іншого, більш м’якого виду основного по­карання на підставі ч. 1 ст. 69 КК України.

2. Покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців зазви­чай застосовується замість виправних робіт у випадках засудження військово­службовців за вчинення злочинів, що не належать до категорії військових. За своїм змістом покарання у виді службових обмежень подібне покаранню у виді виправних робіт. Головна відмінність між цими покараннями полягає в тому, що службові обмеження призначаються лише спеціальному суб'єкту — військо­вослужбовцю та відбуваються за місцем його військової служби.

3. Зміст покарання у виді службових обмежень для військовослужбовців полягає в тому, що засуджений протягом визначеного вироком суду терміну не може бути підвищений в посаді, військовому званні, а строк відбуття пока­рання не зараховується до вислуги років на присвоєння чергового спеціально­го звання. Крім того, із грошового утримання військовослужбовця провадять­ся утримання в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від 10 до 20%.

4. Призначаючи покарання у виді службового обмеження (ст. 58 КК), суд зобов’язаний визначити розмір відрахувань із заробітку або грошового забез­печення засудженого. Відсутність вказівки на цей розмір є підставою для ска­сування вироку.

5. При призначенні покарання за сукупністю злочинів допускаються по­глинання, часткове або повне складання як строків виправних робіт або служ­бового обмеження, так і розмірів відрахувань у дохід держави, а за кількома вироками (ст. 71 КК) — лише складання строків цих покарань. Від відбування покарання у виді службових обмежень військовослужбовець може бути звіль­нений з випробуванням, відповідно до ст. 75 КК України.

6. Згідно