Читати книгу - "Рекламне бюро пана Кочека"

Лізина спальня була на другому поверсі — якраз над їдальнею, і, коли німці розмовляли голосно, їй усе було чути. Але сьогодні ці троє говорили майже пошепки, і нічого не можна було второпати. Та ось співрозмовники внизу забули про обережність і поступово підвищили голоси. Фон Болен напучував товстуна:

— Постарайтеся створити у міністра двору враження, що віддаєте йому винятково важливий документ. Скажіть, нібито нашій розвідці пощастило перехопити таємного листа міністерства закордонних справ Франції до свого посла тут. Документ цей сфабриковано дуже майстерно. Справжній бланк міністерства, підпис статс-секретаря, шрифт, яким друкують особливо важливі документи, і навіть спеціальний папір, яким користуються французи. Ось цей документ. — Ліза здогадалася, що фон Болен дістав з кишені якийсь папір і показав співрозмовникам. — У листі йдеться про те, що перед лицем німецької небезпеки французький уряд змушений піти на подальше зближення з Радянським Союзом. Нібито із росіянами провадяться попередні переговори для того, щоб укласти військову угоду, за якою їм буде дозволено розмістити на території Франції, щонайближче до франко-німецького кордону, військові з'єднання — до трьох армійських корпусів повного складу. Водночас Франція обіцяє подати росіянам потрібну військову та іншу допомогу, якщо Німеччина нападе на СРСР. Наприкінці листа мовиться, що міністерство закордонних справ Франції доручає своєму послові підготувати тутешній уряд до повідомлення про цю угоду, коли її буде підписано. За всяку ціну переконайте міністра, що перед лицем німецької агресії в західного світу нема іншого виходу, як зближення з Радянським Союзом. Як у Парижі, так і в Лондоні, мовляв, певні, що союз із росіянами подіє як холодний душ на націстський уряд Німеччини. Хай наш друг, міністр двору, вселяє тутешньому королю думку, що більшовики, розмістивши частини Червоної Армії на території Франції, ніколи звідти не підуть. Ще більше, вони, цілком можливо, зажадають від союзників територіальних поступок за рахунок Польщі, Румунії та Угорщини. Нехай міністр двору вживе потрібних заходів, щоб завчасно не оповіщали змісту листа. Але якщо відомості про нього просотяться в пресу, тоді нашому другові Дітріху доведеться організувати могутні масові демонстрації, в яких візьмуть участь молодь, студенти, службовці державних установ. Ці люди зажадають відставки уряду. Варто спровокувати, якщо можна буде, безпорядки і сутички з поліцією — краще, коли б з людськими жертвами.

— Може, дати копію цього листа місцевим журналістам, які працюють у нас, щоб вони хоч натякнули попервах про існування такої угоди між французами і росіянами? — спитав Дітріх. — Тепер це показуватиметься більш правдоподібним: адже у французькій пресі лунають голоси за переговори з Кремлем. У Парижі серйозно подейкують про поїздку до Москви відомих русофілів Ерріо та Пера Кота. Майте на увазі, наші люди вже тепер можуть вивести на вулицю кілька тисяч чоловік!

— До цього питання ми ще повернемося, коли Соковський сповістить, яке враження справить лист в урядових колах.

— Про це неважко здогадатися: всі монархи світу до смерті бояться більшовиків, — сказав Соковський. — У мене є інша пропозиція. Чи не краще обрати коротший шлях — усунути прем'єра і одним махом розв'язати всі проблеми?

— Ні, в Берліні вважають, що до цього треба вдаватися в крайньому разі, коли буде випробувано всі інші заходи!.. Особисто я цілком згоден з такою настановою. Для поспіху в нас нема особливих причин, — сказав фон Болен. Настала коротка пауза, певно, він про щось міркував. — А втім, ви, здається, маєте рацію, дорогий Йоганне: варто сказати журналістам про те, що є такий лист, не розкриваючи, зрозуміло, його змісту. Нехай роблять усякі припущення і пишуть про це… Скажіть, Соковський, ви встигли прибрати до рук потрібних людей у тутешній поліції? Я цікавлюсь цим не випадково. Якщо треба буде організувати демонстрацію, що матиме всі ті наслідки…

— Аякже! Не тільки в поліції, а й у генеральному штабі армії у нас є свої люди, готові діяти за першим нашим сигналом. Я в житті не зустрічав пожадливіших і продажніших людей, ніж у цій країні. Тут за гроші можна купити не тільки чинів поліції, а й самого короля вкупі з королевою, аби тільки добре заплатили, — дозволив собі пожартувати товстун Соковський.

— Отже, ми про все домовилися, — знову почав фон Болен. — У мене до вас одне-єдине прохання: намагайтеся, щоб наші люди поводилися тут не надто задирливо. Нам ні до чого дратувати місцеве населення.

Скрипнуло крісло, мабуть, приїжджий гість підвівся, встали й інші.

— Не турбуйтесь! Ми все зробимо і певні, що в Берліні нами будуть задоволені! — поспішив запевнити фон Болена Дітріх.

— От і добре… До речі, Дітріх, хто ця дівчина, яка гостює у вас щосуботи й неділі? — спитав фон Болен.

— Німкеня від змішаного шлюбу. Народилась у Чехословаччині, вчиться в Сорбонні.

— Думаєте, у неї все гаразд?

— Цілком певен.

— Не цікавились, як вона опинилася тут?

— Приїхала взяти участь в археологічних розкопках, які веде професор Ніколаї.

— Чи не той це професор, який натякав нещодавно про демократію і право кожної нації самій обирати собі спосіб управління?

— Атож! — відповів за Дітріха Соковський.

— Виходить, ще живий! Шкода, дуже шкода… Краще було б прочитати повідомлення про його наглу смерть! — Фон Болен зареготався.

Засміялися і ті двоє. Соковський сказав:

— Ми про це подумаємо.

На ті слова у Лізи навіть подих перехопило. Внизу знову почали шепотіти, потім усе стихло, гості й господар пішли. Але Ліза була дуже збуджена тим, що почула, і не могла заснути. Сповістити б про все «батька», щоб наші вчасно викрили фальшивку… Але як? Єдина можливість — якнайшвидше їхати в Париж. Ні, і це не годиться: передчасний від'їзд може викликати підозру. Фон Болен і так цікавився нею. Адже вона жодного разу навіть не натякала, що збирається скоро їхати. Якби спішна телеграма, виклик… На жаль, ніхто їй такої телеграми не пришле.

У неділю вранці, коли в домі всі спали, Ліза сама приготувала для дітей сніданок і покликала їх до їдальні. На столі лежав аркуш паперу. Ліза кинула на нього швидкий погляд і встигла прочитати