Читати книгу - "Реальна загроза"

— Гадаю, що так. Має вистачити і для офісу, і для тимчасових квартир співробітників.

— До речі, про квартири, — зауважив Константинідіс. — Пентхаус будівлі складається з чотирьох фешенебельних квартир з окремими ліфтами, одна з яких, за правилами банку, надається в користування голові правління та його родині. Проте ми там не мешкаємо — надаємо перевагу нашому заміському маєтку. Хіба що мій менший син іноді влаштовує молодіжні вечірки — але він якось обійдеться, якщо ви виявите мені честь, замешкавши в цій квартирі.

Подумавши про Елі з Ліною, я згідно кивнув:

— Дякую, пане голово, з задоволенням приймаю вашу пропозицію. Тільки за однієї умови: я сплачуватиму її оренду за весь час мого проживання.

Вперше за весь час Константинідіс по-справжньому посміхнувся:

— Ну, а гроші за оренду отримає банк, чий контрольний пакет належить вам.

Нарада міністра фінансів з керівниками зацікавлених банків тривала майже три години, і наприкінці в мене розпухла голова від специфічних термінів, що ними фінансисти щедро приперчували свою розмову. Я зміг відстежувати, та й то лише з п’ятого на десяте, основний напрям обговорення, а конкретні деталі проходили повз моє розуміння.

На щастя, розбиратися в усіх тонкощах справи від мене й не вимагалося. Головне я сказав на самому початку наради: довів до відома запрошених банкірів, що насправді всі рахунки та пакети акцій належать планеті, назву якої ми поки не розголошуємо і яка досі уникала контакту з рештою людства. Всі закодонні активи нашої планети перебувають у розпорядженні мого батька, оскільки він є її верховним правителем — імператором, а я виступаю його повноважним представником на Вавілоні. Мета моєї місії полягає в тому, щоб упорядкувати згадані активи в зв’язку з виходом нашої планети на міжнародну арену і використати їх частину для зміцнення обороноздатності наших Збройних Сил.

Моя заява викликала у присутніх неприховане полегшення. Хоча в своєму бізнесі вони дотримувались принципу „гроші не пахнуть“, їх дуже потішила та обставина, що контрольними пакетами акцій їхніх установ володіє не якесь міжпланетне кримінальне угруповання, а цілком леґальний, хай і недемократичний, планетарний уряд.

А на мене банкіри стали позирати ще з більшою повагою. По-перше, я в своєму виступі не розтлумачив їм, що, попри титул мого батька, у нас не монархія, а лише диктатура, тому вони вирішили, що я принц і, можливо, наступник престолу. По-друге, хоча їхні банки й раніше мали справу з монархами та диктаторами, ще ніхто з них не володів активами, що в кілька разів перевищували внутрішній валовий продукт деяких, далеко не останніх планет людського співтовариства.

Нарада завершилася цілковитою згодою з усіх принципових питань, а тому вже відзавтра в нас були розв’язані руки для активних дій. Коли запрошені керівники банків розійшлися і в кабінеті з Константинідісом залишились тільки я та міністр фінансів, голова правління промовив:

— Можливо, я виявляю зайву цікавість, панове. Але робити припущення собі не заборониш, вони виникають у мене попри моє власне бажання. І, гадаю, не лише в мене — я певен, що дехто з наших гостей думав про те ж саме. Тому вважаю за необхідне поділитися з вами деякими своїми міркуваннями.

Ми нічого не сказали, а мовчки чекали на продовження.

— На Вавілоні комерційна таємниця піднесена в ранґ культу, — вів далі Константинідіс. — А річний грошовий обіг у нас такий значний, що порівняно з ним усі ваші активи — лише крапля в морі. Але, — тут він підняв пальця, — дуже велика крапля. Якби ваш уряд заробив ці кошти традиційною торгівлею, це не пройшло б непоміченим. Інша річ — наркотики або секретні нанотехнології. Проте мені важко в це віриться. Є правдоподібніший з моєї точки зору варіант — ендокринол. Обізнаним людям давно відомо, що лабораторія „Ю. Л. Кемікел“ нічого не виробляє, а лише реалізує готову продукцію, проте канали її надходження досі залишаються таємницею. Якщо зробити два припущення — перше: собівартість ендокринолу невелика і складає незначний відсоток від оптової ціни; друге: обсяги його продажу на порядок більші, ніж прийнято вважати, — тоді й набігають усі ваші трильйони… Але це так, робоча гіпотеза.

Ми нічого не відповіли. Втім, Константинідіс і не чекав на відповідь.

Коли ми піднялися на двадцять сьомий поверх, міністр запитав:

— Ви напишете в своєму звіті про здогад пана голови? Чи це зробити мені?

Для обміну інформацією з Ютландом ми прибули в парі ще з одним корветом, який зараз переховувався на околицях системи. Планувалося, що за тиждень (якщо, звісно, ми не надішлемо кодовий сиґнал відбою) він підійде до Вавілона, висадить пасажирів — капітанів, старших помічників та головних інженерів для закуплених нами кораблів (решту команди ми мали завербувати на місці), отримає наші звіти й вирушить до Ютланда. А попередньо на зміну йому прибуде інший корвет — і так далі з тижневим інтервалом.

— Напишемо обоє, — відповів я. — Кожен зі своєї точки зору.

— Авжеж, — погодився міністр фінансів. — Так буде краще.

Він подався до свого кабінету, щоб ознайомити помічників з результатами наради, а я вирішив пройтися по нашій штаб-квартирі й подивитися, що вже зроблено.

Попри нічну пору, на обох поверхах, двадцять сьомому й двадцять восьмому, кипіла бурхлива діяльність. Півтори сотні людей, нещодавно знятих з „Оріона“, активно облаштовували свої робочі місця та житлові кімнати. У штаб-квартирі вже не було сторонніх, а всю підсобну роботу виконували космічні піхотинці — тепер це належало до їхніх обов’язків, поряд з охоронними функціями. А вірніше, охорона