Читати книгу - "Не моя проблема, Наталия Згама"

Переодягаюся та виходжу до зали. Лукаса все ще немає, але він написав мені заздалегідь повідомлення, що приїде трохи пізніше за сімейними обставинами. Поспішати мені нема куди, але чим ще тут зайнятися я не знала. Згадала нашу бурхлива фотосесію з Джеймсом, але ці думки я спробувала одразу ж відігнати. Буде зовсім неправильно, якщо замість роботи я почну фантазувати про свого хлопця.

На щастя відверті картинки в голові розвіюються зі стуком дверей. Повертаю голову до входу, щоб привітати Лукаса, але на подив бачу там Крісту.

- Що ти тут забула?

Красуня підходить ближче, з неприємною усмішкою на обличчі.

- Мені набрид весь цей спектакль, тому хочу скоріше його закінчити.

- Про що ти?

- Про те, що Джеймс – мій хлопець.

- Крісто, прошу, не заводь знову цю тему. Мені не хочеться з тобою сваритись. Дай нам спокій.

- Ні, сонечко. – уїдливо продовжує Кріста. - Це ти дай нам спокій. Я прийшла сюди тільки для того, щоб сказати яка ти ідіотка, раз продовжуєш йому вірити.

- Сама якось розберуся зі своїми стосунками.

- О, дозволь уточнити, з якими? Якщо ти досі маєш на увазі Джеймса, то ти помиляєшся. Думаєш, чому він не закинув бої заради тебе? А, обіцяв, правда?

Останні слова Крісти змушують мене застигнути на місці.

- Тепер тобі цікаво? Адже я знаю, що він тобі це пообіцяв. Кинути бої, так? Це він мені розповів. А ще його останній бій був просто чудовий! І він тебе з собою, звичайно, не взяв. Тобі, мабуть, було б неприємно спостерігати за тим, як ми цілуємось.

- Що ти несеш? Не смішно вже, Крісто. І я тобі не вірю.

- Я й не думала, що повіриш на слово. Але ось. - Вона дістає з сумочки свій телефон, кілька миттєвостей гортає в ньому картинки і, нарешті, простягає його до мене екраном. - Це його останній бій. До речі, про це писали у статті в інтернеті, і фото звідти ж. Ну як?

Відступаю на крок назад. На фотографії є ​​дата та шматочок статті, про яку щойно сказала Кріста. Джеймс тримає її за талію і цілує у губи. Неможливо. Але навіщо? Навіщо йому брехати?

- Переконалася? - Вона знову ховає телефон у сумочку. - Мені просто вже набридло відпускати його до тебе. Він надто загрався. Тож, як бачиш, я нікуди не збираюся зникати.

У пам'яті тепер спливають слова матері про те, що Джеймс має одружитися з Крістою. Все мені здається абсолютно нелогічним, але хіба буває стільки збігів? Невже я справді виявилася обдуреною ідіоткою?

Але мені навіть питати не доводиться. Кріста вбиває в мені останній сумнів новою фразою.

- Після закінчення університету ми з ним одружимося. Мій батько давно розмовляв із Джеймсом на цю тему.

Вся моя образа виривається назовні. Я намагаюся придушити ганебне почуття, але це дуже важко.

- Тоді чому ти його терпиш? Навіщо він тобі?

- Мене не дуже хвилюють ванільні почуття. Просто із Джеймсом зручно. А ще… - вона знову криво усміхається, готуючись завдати рішучого знищуючого удару. - Він такий уважний у ліжку.

Все що Кріста могла зробити - вона зробила, тому, струнка і зарозуміла, вона повертається до виходу, кидаючи мені через плече:

- Приємно було побачитись.

Осідаю на підлогу після її відходу. Це не може бути правдою! Навіщо я про це дізналася? Хоча ні, краще знати ... але як же його запевнення в коханні? Наша пристрасть? Адже вона не могла бути награною? Я не дуже досвідчена в таких справах, але відрізнити звичайну хіть від справжнього бажання близькості з конкретною людиною, можу відрізнити… напевно… Якого біса відбувається?

Лукас все не приходить, але це до мого полегшення. Весь мій макіяж розмазався від сліз, які самі собою стікали по щоках, не зупиняючись. Я витерла обличчя, погіршивши цим ситуацію, але мені стало байдуже. Чим довше я сиділа на підлозі, тим ясніше усвідомлювала незаперечний факт – іграшкою таки стала. Не хотіла, боялася, чинила опір власному потягу, аби не потрапити…і попалася… як здобич до лева… Фотографія, нові бої, в яких він брав участь, слова Регіни, прихід Крісти - все це не могло бути збігом.

Мені слід було взяти себе в руки і піти від нього прямо зараз. Все одно незабаром я повинна знайти квартиру для нас із сестрою і поїхати, то чому не зробити цього зараз? Дзвоню Лукасу насамперед, щоб скасувати зйомку. Знаю, що це безглуздо і необачно – і знову Регіна мала рацію в тому, що я надто піддаюся емоціям і на мене не можна розраховувати. Звісно! Всі навколо мене мали рацію, крім мене самої. Наївної ідіотки, що подарувала свою цноту тому, хто найменше її заслуговував. Його фотографія з Крістою врізалася в пам'ять надовго.

Потрібно заспокоїтись. Я не хочу стикатися з ним удома. Пішов він до біса. Будь-яке, сказане їм слово тільки сильніше розіб'є мені серце. Піднімаюсь на ноги і йду перевдягатися. Зриваю з себе безглузде вбрання. Мені хочеться зняти з себе це почуття разом з костюмом, але, на жаль, такого я зробити не в силах. Насамперед потрібно повернутися додому та забрати речі. Часу в мене занадто мало - години півтори, дві до того, як він повернеться.

Коли доїжджаю до будинку Ольги, поспішаю до кімнати і квапливо кидаю все до валізи та в сумки. Не хочу його бачити! Не хочу! Будь ласка, нехай я встигну зібратися!

Провидіння пощадило мене, подарувавши цей шанс піти без нової зустрічі. Я б її не пережила… мені ніколи не доводилося розлучатися з хлопцем, і можу впевнено сказати, що така підла зрада б'є нижче поясу… з мене ніби викачали все повітря… не можу дихати…не хочу…

Погляд туманиться сльозами, але я завзято тягну всі речі в машину, не сповільнюючи кроку. Коли все успішно завантажено, сідаю за кермо, скидаю солоні краплі і від'їжджаю далі дорогою так, щоб мою машину не було видно Джеймсу, коли він повернеться. Навряд чи ми розминемося, якщо я поїду зараз.

Вирішую зателефонувати до Шейл. Вона мені зможе допомогти і зберегти все в секреті. Мені потрібно десь зупинитися на кілька днів, доки не переїду, а квартири в мене ще немає. Якщо Шейла відмовить, я залишусь у готелі на якийсь час.