Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » #Галябезголови 📚 - Українською

Читати книгу - "#Галябезголови"

1 011
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "#Галябезголови" автора Люко Дашвар. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 65 66 67 ... 101
Перейти на сторінку:
її несправжнє ім’я…

— І чому ти з такою підозрою ставишся до людей, мать твою?! Що поганого тобі зробила дівчина, яка запропонувала тобі дофіга грошей за півгодинну поїздку? Якого біса ти їй, козел, «Біблію» залишив? У чому їй каятися? — так емоційно вихлюпнув Льоня Бурсак, що навіть Гашинський глянув на нього здивовано: ти на чиєму боці, Льоню?!

— Бо вона — повія! Брудна шльондра, а я таких ненавиджу! Вже аж коли Бровари проїхали, призналася, що хвора на СНІД!

— Взагалі нежданчик! — здивувався Льоня. — Ти жартуєш, раб Божий?

— От вам хрест! Галя призналася, що заразна, — Консуматенко знову перехрестився і навіть повірив: пронесе! Це ж яке щастя, що хреститися треба правицею, а годинник носити на лівій руці.

Кинув швидкий погляд на гостей. Саме у цю мить Льоня Бурсак раптом ошелешено глянув на Гашинського.

— А я знаю одну Галю, яка абсолютно точно причетна до пограбування! — сказав шефу приголомшено. — Вона у «Беллі» працює! У Юлі Жадкіної! І на фото з заправки… Там вона! Я тільки тепер допетрав: вона!

Народний депутат налився гнівом.

— А я підозрював… Підозрював, що Жадкіни у темі! — прошепотів, рвучко підвівся з табуретки. — Ну, все… Крапка! Вони — покійники!

Кинув швидкий погляд на помічника, охорону.

— Поїхали!

— А з цим що? — спитав Льоня.

Гашинський перевів погляд на бодігардів, які вже перевернули все у хаті: знайшли щось?

— Усе чисто, шефе!

— Дай цьому придуркуватому рабу Божому сотню на храм! — наказав Льоні. — Хай молиться! І за мене! І за маму мою…

Консуматенко напружився: виходить, перед ним син тої жінки, яку він відправив до Бога більш як два тижні тому? Скоріше би їхав геть і людей своїх забирав, бо так злодюжці страшно, аж усцикається.

— Може, краще його автівку перевіримо? І про Козелець ми його не розпитали, Оресте Валерійовичу! — запропонував нардепу Льоня Бурсак, бо казочка Консуматенка хоч і здавалася йому логічною, та їй бракувало переконливості.

Консуматенко напружився ще більше: хай пронесе, хай пронесе!

— Мені й так усе ясно, Льоню! — відрізав Гашинський. — Поїхали!

Консуматенко видихнув із полегшенням, зірвався, першим пішов до дверей, аби розчахнути їх перед незваними гостями, аби тільки вже поїхали скоріше.

— А сотню? На храм? — усміхнувся Льоні, простягнув до нього ліву руку. Рукав светра підтягнувся, оголив зап’ясток Юрка, на якому виблискував коштовний годинник.

— Та це ж мій PATEK PHILIPPE! — закричав Гашинський.

Юрко смикнувся, відштовхнув Льоню, який був найближче до нього, вискочив на двір, побіг до сараю, у якому стояла зелена жабка. «Тільки би до автівки добігти! — стукало у скроні. — Тільки би добігти! Жабка врятує! Я з нею фартовий! Вона мене не підведе!»

— Не стріляти! — чув за спиною крик Гашинського. — Він мені живий потрібен! Я з нього з живого шкіру здеру!

Консуматенко не бачив, скільки людей переслідують його. Ускочив у сарай, добіг до багажника «міні-купера», рвучко відчинив його, вхопив пістолет Гавани, який після стрілянини по круках покинув у багажнику. Не пам’ятав: чи заряджена зброя, чи він витратив усі набої на дурних птахів?..

— Усім стояти! — загорлав істерично, наставив зброю на чоловіків, що вслід за ним увірвалися в сарай. — Жаба править, суки! Зрозуміли? Жаба на моєму боці! Пішли геть, покидьки! Нажерлися, дайте іншим поїсти! Гроші вам треба? А не злипнеться?! Валіть, кажу! А якщо не послухаєте, я вас…

Консуматенко хотів сказати, що зі свого, може, навіть незарядженого пєстіка перестріляє всю банду люду, яка увірвалася нині до його хати! Перестріляє спокійно і холоднокровно, бо вірить в удачу зеленої жабки: дід обіцяв, що вона приноситиме Юркові удачу аж до кінця шляху. …Шкода, не уточнив, що шлях той може обірватися будь-якої миті.

Гашинський не став чекати кінця промови. Дістав «глок» і одним пострілом у голову змусив Консуматенка замовкнути навіки.

— Закопайте його! — наказав охороні.

Підійшов до горе-послушника, зірвав з нього свій годинник. Недобре примружив очі.

— І ще раз обшукайте тут усе! Не міг він так сховати гроші, щоб ми не знайшли.

— Якщо гроші були у нього, — сказав Льоня Бурсак.

Лєнка Гвоздовська так і не випросила у Бога, аби він персонально їй на догоду змусив Андрія Івановича Чорнобая, його сина і невістку з’ясовувати стосунки на ґанку, перед Лєнкою. Тільки й побачила, як красивий син Чорнобая здивовано зиркнув на батька, а невістка навіть не намагалася приховати гніву.

— Андрію Івановичу! Ви ж обіцяли!

— Галю, я слова не порушив, — сказав Чорнобай.

Син насупився.

— Тату, що відбувається?

— Проходь, Тьомо! У домі поговоримо, — відповів батько.

Кінець виставі! Лєнка побрела пішки назад, до міста. Несумно поверталася, бо, як тільки за Чорнобаями зачинилися двері будинку, дістала мобільний і перш за все зателефонувала Анці Сулимі.

— Тьоть Аню… Що я вам зараз розповім… — заторохтіла.

У чарівному барлозі Чорнобая розмова не клеїлася. Хазяїн будинку міряв кроками простору вітальню з каміном, косував на сина і невістку. Мовчать, наче поніміли. Невже нема чого сказати одне одному?! Галя кутається у плед на дивані, чіпляється очима за вогонь, наче прагне зігрітися. Артем застиг біля вікна спиною до батька і дружини. Гоноровий! Чого чекає? Що Галя підхопиться, покличе: «Тьомо…» Чи щоби батько не втерпів, дорікнув: «Кінчай вже цю виставу, Артеме! Іди до нас, і будемо разом із проблемами розбиратися!» Не здогадувався: син просто ховає розгублений погляд…

Майбутній психолог, хоч і шукав Галю всі останні дні, виявився геть не готовий до зустрічі з дружиною. Особливо тут, під крилом у власного батька. «Не страшно! Знайду вихід із цього глухого кута! Завжди ж знаходив!» — підтримував сам себе подумки.

— Тату! — рвучко обернувся до Чорнобая. — Не проти, щоби ми з Галею поговорили сам на сам?

Чорнобай кивнув.

— Піду! Чаю зігрію… — рушив до кухні, та, коли вийшов з вітальні і вже причиняв за собою двері, лишив шпарину, бо вирішив: має знати, про що говоритимуть син і невістка.

Вони довго мовчали. Тьома совався вітальнею, косував на Галю, вперто чекав, поки вона спитає: «Про що хотів поговорити, Тьомо?» — чи навпаки: «Невже нам є про що говорити після всього, що ти вже мені наговорив?» Отоді би Тьома відреагував красиво і переконливо, та Галя мовчала.

Тьома пішов ва-банк. Підступив до дивана, на якому сиділа Галя, присів

1 ... 65 66 67 ... 101
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «#Галябезголови», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "#Галябезголови"