Читати книгу - "Його нагорода, Лія Серебро"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
-Як тут усе змінилося! Нові магазини і торгові центри! Від колишніх забудов не залишилося й сліду!" - зазначила для себе Анжеліка, озираючись на всі боки.
Але незважаючи на те, що вона насилу впізнавала околиці, Анжеліці досить швидко вдалося пройти до того місця, де, на її думку, розташовувався той самий весільний салон.
-Треба було покликати собою Катьку! Вона любителька походити по магазинах. І мен би не було так нудно! - раптом подумала Анжеліка. І тут же зрозуміла, що вона б просто не додзвонилася б їй. Після бурхливої новорічної ночі Катерина, напевно, відсипалася міцним сном.
-Ага... Ось здається і той самий салон! Треба ж! І називається він "Анжеліка"!" - прискоривши крок, Анжеліка пішла прямо до нього.
Вдалині, вона також помітила скупчення народу і велику ялинку з новорічними кулями, що світяться. На подив, першого січня салон працював. Обтрушуючись від снігу, Анжеліка пройшла всередину. Її зустріла молода і сонна дівчина. По ній було видно, що сьогодні вона не з власної волі вийшла на роботу, а ніч її була бурхливою та сповненою вигуків.
- Хто-небудь сьогодні купує у вас весільне вбрання? - співчуваючи дівчині, запитала її Анжеліка.
-Охочих подивитися вистачає! Та й до того-ж, у ці дні повертають із прокату маскарадні костюми. Я маю бути на своєму робочому місці! -мило посміхаючись, відповіла їй дівчина.
-"Здається, вона навіть не змила вчорашній макіяж!" - зауважила про себе Анжеліка, уважно розглянувши замучену працівницю весільного салону.
Потім Анжеліка, з неприхованим захопленням, почала розглядати весільні сукні, одягнені на фігурах манекенів. Кожна сукня їй здавалася по-особливому красивою. Одна красивіша за іншу. Їй сподобалася шовкова сукня з менш об'ємною спідницею, вшита намистинами схожими на перли. Вона заплющила очі й уявила себе в цій сукні.
-Приміряти, можливо, хочете? - поцікавилася дівчина.
Анжеліка точно не очікувала такого вибору і розгубившись відповіла:
-Ні дякую! Іншим разом! Всього доброго і гарного дня!
Вона поспішила вийти з салону, вирішивши, що коли Алекс уже точно зробить їй пропозицію, то вони разом обов'язково сюди прийдуть. Але цікавість свою вона задовольнила цілком. І коли настане час, вона обов'язково вибере одну з найкрасивіших суконь, - вирішила для себе Анжеліка.
Вийшовши з салону, вона попрямувала прямо до площі, на якій була встановлена ялинка. Яскраве січневе сонце сліпило прямо в очі.
-"Треба привчити себе завжди носити сонцезахисні окуляри!" - не витримуючи суміші яскравого сонця з білосніжним снігом, примружившись, подумала Анжеліка. Морозні сніжинки раз у раз поблискували на сонці. Сміх грайливих дітлахів лунав звідусіль!
-Життя кипить! Я правильно зробила, що вирішила сьогодні прогулятися!" - подумала Анжеліка.
Підійшовши до кавового кіоску, Анжеліка купила собі гарячого лате. Вереск і крики дітей, що каталися на санках, заглушали Анжеліку. Вона вирішила відійти трохи вбік, де розташовувалися дерев'яні лавки, щоб сісти і попити лате, милуючись навколишнім оточенням.
Несподівано її увагу привернув силует чоловіка в натовпі людей біля ялинки. Анжеліка придивилася. Біла зимова шапка, шарф, кросівки... Чоловік обернувся.
-Алекс!...- Анжеліка було рушила до нього, але тут почула як маленька дівчинка років п'яти, підбігла до нього:
-Тато! Тато! Ми з Максом хочемо піцу і солодкої вати! Ходімо вже в кафе!" - дівчинка примхливо надула губки і повозила ногою по снігу.
-Проголодалися? Аха-ха! Радість моя!" - Алекс підняв дівчинку на руки й поцілував її в кирпатий носик.
- Ура! Ура! Йдемо в кафе їсти піцу!" - з радісним криком підбіг до Алекса хлопчик років восьми.
-І солодку вату! Тату! - нагадала йому дівчинка.
До них одразу підійшла жінка й дбайливо втерла сопливі носики обом дітям. Жінка була приблизно одного віку з Алексом. Струнка і гарна собою. Обидві дитини зовні були схожі на Алекса і його супутницю.
Підхопивши Алекса під руку, вони всі разом вирушили в кафе, що розташоване на тій самій площі, де і ялинка.
Увесь цей час Анжеліка, затамувавши подих, стояла як укопана. Вона не вірила ні своїм очам, ні вухам. Дихання її сповільнилося. Вона майже не дихала. На секунду вона подумала, що вона ще не прокинулася, це сон і вона все ще спить у своєму ліжку і скоро прокинеться. Але це було не так. Склянка гарячого лате випала з її рук, розлившись по білосніжній дорозі світло-коричневою плямою, потрапляючи їй на чоботи. Анжеліка навіть не помітила цього.
-Щось трапилося? Дівчина? Вам допомогти? - запитав хлопець, уважно подивившись на неї.
Анжеліка не чула його. Вона, паралізована побаченим, простояла на одному місці близько півгодини. Прийшовши до тями, думки роєм закрутилися в її голові. В одну мить усі пазли зійшлися у велику і дуже сумну картину. То одна, то інша думка по черзі відвідували її і вірним за формою пазлом, вбудовувалися в намальовану в голові Анжеліки картину.
У тому, що це його дружина і діти, сумнівів у Анжеліки вже не виникало. Те, що їхня сім'я повноцінна і щаслива, було видно неозброєним поглядом.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Його нагорода, Лія Серебро», після закриття браузера.