Читати книгу - "Парі на каченя, або Пограємось хлопчики, Тіна Вітовт"

І як мені зробити щоб усе йшло за моїм сценарієм? Вірно! Мені потрібно діяти, а не очікувати наступного кроку від хлопців, тихенько відсиджуючись у своїй мушлі. 

І першим кроком це запросити їх на побачення. Звичайно, це легше сказати ніж зробити. Адже запросити на побачення це маленька частинка усієї стратегії, залишається ще продумати куди піти і в якому руслі провести те побачення, щоб і вовки були ситі ті і вівці цілі залишилися. Не просте, скажу я вам, завданнячко я поставила перед собою.

Також залишається питання у якому форматі ці побачення провести - з кожним порізно чи разом. Таке собі потрійне, або краще назвати трикутне побачення, ця назва буде більш влучна. 

Ні, напевно все ж таки порізно. Якось слабо мені уявляється побачення відразу ж з двома хлопцями, та і не правильно якось воно, не природно чи що. Дикість відразу ж із двома кавалерами ходити під ручку та фліртувати. Ні, такий варіант точно не для мене, тут хоча б розібратися з типи пуцвіріньками порізно. Хто там знає що у них діється в головах.

Отже, побачення з Тимуром та Артемом. Тьфу ти, спочатку з Тимуром, а потім з Артемом. Каламбур, чесне слово, вийшов, сама ж себе і заплутала.

Нічого надзвичайного не придумувала, підійшла і запросила на прогулянку разом, так собі пройтися до місцевого "Сільмага", це так називається сільський магазин у нас, якщо що. 

Дурнувато вийшло правда. Запрошуючи сказала що мені потрібні сильні чоловічі руки, щоб нести покупки, а ви про що подумали? Отож бо, от і Тимур не відразу дійшов до потрібного висновку, стояв і блимав на мене своїми гарненькими баньками. Що він там собі напридумував, тільки йому і зрозумілим залишилося.

- Тимур, та відімри уже, - покладала пальцями у нього перед очима, соляна статуя тут стоїть, своїм ступором лякає, - мені потрібні сильні чоловічі руки... емм... щоб покупки донести, я ж дівчина тендітна... ручки у мене ніжні та слабенькі... от і прошу тебе сходити зі мною. То що, підеш зі мною до магазину?

Для повної вірогідності свого безрукого образу наївної дурепи ще й віями поплескала, мов сама невинність перед ним, і пакостити не намилилася. Ага, розтуляйте кишеню ширше.

Як незручно виправдовуватися, перед тим бовкнувши дурницю. Ех, язик - ворог мій. Так ще й себе виставила не здатною сходити навіть за покупками у магазин - ще де по дорозі руки відваляться. До чого я вже докотилася.

- А... Так, звичайно... Я тобі допоможу, може авто взяти? Ну, щоб напевно... еммм, сил вистачило.

Ну слава богу - відмер, і дар мови не втратив, правда затинався дещо. А чому це він порожевів так яскраво на обличчі? Точто якесь неподобство придумав, ну тут вже його винна, я нічого непристойного не мала на увазі, від слова зовсім.

- Та ні, не потрібно машину брати, там не багато... ееее, тобто трохи потрібно купити... але ми і без машини маємо впоратися.

Фух, придумувати на ходу було дурною ідеєю, потрібно було з Лєрою продумати всі ходи заздалегідь, а не вирішити імпровізувати. До наступного побачення потрібно буде краще підготуватися. 

А може ну їх, ті підготовки, хотіла ж дати рівні шанси хлопцям. Бо воно буде не дуже то чесно з одним імпровізувати, а з іншим іти за продуманим сценарієм. Тим більше, де продумані плани і де я? Зазвичай всі наші плани, останнім часом, ідуть шкереберть. Щоб ми не придумували, як би не старалися дотримуватися правил поставлених собою ж - виходила якась лажа.