Читати книгу - "Парі на каченя, або Пограємось хлопчики, Тіна Вітовт"

Та що за маячня твориться навколо?

Скільки я не намагалася вивести Тимура на прояви колишнього ставлення до мене, тобто загравання, все ніяк. Що змінилося? Мене все більше починав підгризати чев'ячок сумніву, що вони продовжують своє парі.

Та ні, де там. Вони не відмовляться від своїх розваг на літо. Он ще менше місяця залишається, а я все та сама фортеця неприступності. Правда з фортецею неприступності я загнула. Де я, а де та хвалена неприступність. Я так собі ще доки не вирішила що хочу.

Якщо чесно признатися, то я вже і не тримаю зла на тих бовдурів за те парі. А що без їхньої дурнуватої витівки не так весело було б відпочивати. 

Хто знає, може і не зійшлися б тоді Лєра зі Стасом. Чи все ж таки зійшлися? Ні, точно ні. Вона його на дух не переносили, а може і дещо перебільшувала зі своєю ворожістю. Он як зараз зіспівалися, один без одного довго не можуть бути. Куди йде Лєра туди і Стас, ну точно повідця тільки не вистачає. Він готовий на все щоб догодити своїй королеві. Не те що деякі.

От чому так. Вони мають лізти зі шкіри геть щоб мені догодити, задобрити та привернути мою дорогоцінну увагу. А виходить якась нісенітниця. Ніхто навіть не намагається мене на якесь кляте побачення запросити. Ну де таке неподобство бачене? Сама запросила - сама і мордуюсь. Не хлопці, а непорозуміння якесь.

Хоча, похід в магазин по муку, якої ще мішок стоїть в коморі, ще та незрозуміла затія. Побаченням походеньки до місцевого "Сільмагу", важко назвати. І Тимур, на додачу до всього, ішов біля мене на пристойній відстані, так що ненароком і за руку не вчепився, у дитсадку діти і то ближче ходять.

Хотіла поприставати, і то не вдалося - Грицько вигулькнув із-за повороту, та так і приклеївся до нас, як п'явка до причинного місця. Та хай тобі грець. Чому йому вдома не сиділося? Треба було так не вчасно вийти? 

От не таланить мені з цими хлопцями ніяк. Здавалося, дівчина я симпатична, пристойна, добре вихована, розумна, майже культурна... І ще так можна продовжувати набивати собі ціну довго. 

Так я себе люблю та плекаю, де ще таке щастя відшукати можна? Звісно, для себе ніде, так як ми всі унікальні, і більше таких геніальних повторів не існує. І це має пам'ятати кожен, та не дозволяти жодному неподобству витирати об себе ноги, руки... та будь-що.

А чому сказала майже культурна? Так тому що мені хочеться одного індивіда відправити по дуже цікавому маршруту. Ходять тут різні, заважають, потім питання виникає - а чому то імпровізоване побачення не склалася, і хлопець якого покликала із собою прогулятися, усю дорогу теревені розводив з випадковим зустрічним. 

І думаєте про що я слухала майже усю дорогу? Так про риболовлю, трясця їхній рибі. Після моїх внутрішніх побажань, напевно, не скоро вони хоча б щось спіймати зможуть. Я буваю зла і не добра, коли псують мої плани. Ну Грицько, ну моднику місцевого розливу, попадешся ще ти мені, от тоді я тебе відправлю... далеко... по рибу.

Вирішила час не втрачати, і раз Тимуру цікавіше про риболовлю слухати від Грицька, ніж зі мною розмовляти та мене зачаровувати... ех... Ішла і думала куди б то краще запросити Артема, щоб не вийшло подібної лади.

Як не дивно, після невдалої прогулянки, у мене наче камінь з душі впав. А все тому що я не побачила жодного натяку на романтику та залицяння від Тимура.

От дивна я. То хвилин кілька назад обурювалася, що мені не приділяють належної уваги, а тут вже радію, що не має тієї уваги. Дивина та й годі.

А можливо і не дивина вже все це. Я просто ніяк не могла зізнатися собі у тому що втратила колишню зацікавленість у Тимурі. А от тепер коли від нього не отримала належної уваги, як об'єкт залицянь, радію наче виграла у лотерею. 

Все ж таки дивна дівоча натура. Чи діло тут зовсім не в Тимурі?