Читати книгу - "Коли закінчиться ненависть, Лада Короп"

 Від зізнання Тамари мене досі трусить. Я розлючений, а ще трохи наляканий. Ця жінка ні перед чим не зупиниться заради досягнення своєї мети. Мені страшно. Не за себе. За Марту. Я звик до виживання тому погрози Тамари мене не чіпляють. Але Марта. Якщо Тамара знову спробує щось з нею вчинити? Це ж буде тільки моя провина. І цього я собі точно не пробачу. Так потрібно взяти себе у руки й привести до ладу. Зовсім недавно Арсен мені сказав, що якщо мені так погано і я почуваю себе винним, то час виправляти помилки. Отже, настав для цього слушний момент. 

Я маю захистити жінку, яка стала для мене дуже важливою. Тільки варто все ретельно обдумати. Тільки після цього починати діяти. Встаю з ліжка і йду приймати душ. Коли закінчую водні процедури, то йду одягатися. Через годину я вже повністю готовий. Їду до Арсена, щоб обговорити деякі питання. Ми зустрічаємося в його офісі. Як раз після наради керівництва. 

– Привіт, Оресте. Заходь. Присядь. Кави будеш? Чи може щось міцніше? – цікавиться Арсен. 

– Ні, краще кави. Арсене, я хочу з тобою поговорити, – кажу серйозно.

– Добре. Говори. Я слухаю. – Пам'ятаєш ти мені колись розповідав, що у тебе є будинок дерев'яний у горах. Десь на західній Україні? 

– Ну так. Я маю декілька дерев'яних котеджів, які здаю в оренду туристам, – з цікавістю відповідає Арсен. 

– А вільні місця є? Чи всі котеджі зайняті? 

– Ну зараз все зайнято, тому що недавно почався лижний сезон. Ти ж розумієш? 

– Ну так. Шкода, – промовляю замислено. 

– Зачекай. Ти що хотів поїхати відпочити у горах? – запитує Арсен. 

– Так. Накшталт того. 

– Ну то якщо ти й справді хочеш розслабитись я можу тебе поселити у своєму котеджі. Який я нікому не здаю. А сам у ньому живу коли приїжджаю у гори.

 – Ти справді можеш це зробити? – радію. 

– Ну так мені не важко. Тільки дотримуйся правил пристойності. Не пий багато і не води туди жінок. Бо за це я дуже серджуся, – підкреслює Арсен. 

– Звісно. За це можеш не хвилюватися. Я з цим зав'язав, – запевняю. 

– Від коли це? – Від тоді коли зрозумів, що мені потрібна тільки одна жінка. 

– Справді? Щось не віриться. Ти так був зациклений на образі, що навіть не помічав нічого навкруги, – Арсен дивиться на мене з під лоба. 

– Що ти маєш на увазі? – Одного разу я бачив ту дівчину. Твою подругу. Вона чекала на тебе у ресторані. Ти з нею доволі грубо поводився. Це було помітно. А вона дивилася на тебе наче на божество. Схоже дівчина й справді була закохана. 

– І що ти цим хочеш мені сказати? – починаю злитися. Не люблю коли мені читають нотації. 

– Тільки те, що не втрачай дорогих твоєму серцю людей. Людей, які тебе по справжньому люблять. 

– Я це й сам знаю. Але я наробив купу дурниць і зараз дуже жалкую про це. Тому хочу все виправити. 

– Ти вже постарайся. Сподіваюся, що скоро я таки станцюю на твоєму весіллі, – жартує Арсен. 

– Я теж так думаю. Але для всього потрібен час, – зітхаю. 

– Як казав святий Павло" Любов все прощає". Тому думаю все буде добре. 

– Дякую за підтримку брате, – кажу й встаю. Ми міцно тиснемо один одному руки. І я йду геть.