Читати книгу - "Хазяїн Чортового млина, Кулик Степан"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Це голосно сказано, — відмахнувся Нестор. — Справжньої битви й не було. Хто знає, чим би все закінчилося, якби чудовисько увірвалося до хати.
— Ти просто не був готовий. А тепер будеш попереджений…
— Еее… Хочеш сказати, що цей упир і скарб охороняє? Гм... Що ж йому знадобилося в будинку Оробців?
— Не можу сказати…
— Пам'ятаю, пам'ятаю… Тоді хоч скажи, він там один чи сторожі більше буде?
— Більше.
— А скільки?
— Не можу ска…
— От залагодив… — Нестор задумливо пройшов ґанком. — Ти щось про перевертнів згадував. Вони також скарб охороняють?
— Так.
— Угу... Як же мені тебе розговорити? Гм… Брехати, значить, не можеш. Гм... А якщо ось так спробувати? Охоронців троє?
— Ні.
— Четверо?
— Ні.
— П'ятеро?
— Ні.
— Шість?
— Ні.
— Сім?
— Не можу сказати…
— Ух, ти ж мій золотий… — засміявся Нестор. — Оце порадував. Що б мені ще спитати? А, ось ... Хто в упиря перетворюється? Сотник?
— Ні…
— Ні? — спантеличено почухав потилицю козак, який був готовий почути зовсім іншу відповідь. — Не вгадав, отже. Хто ж тоді?
— Не можу сказати.
— Та постривай ти, — відмахнувся Нестор. — Дай подумати… Хто в мене ще був на підозрі? О! Купець… Чуєш? Перевертень — це купець?
Але відповіді не почув. Бо рипнули вхідні двері, на вулицю з дому впало світло, і дух зник.
— А щоб тебе! — вилаявся в серцях запорожець, обертаючись. На порозі стояла Марічка. — Як же ти не вчасно, люба…
— Ти куди пропав? — з тривогою в голосі спитала молодиця. — Я чекаю, чекаю.
— Та ось, задумався... Сіяти скоро... А все не вирішу: чи купувати своїх коней, чи в твого батька позичати? А нам отару завести… Тут же пасовище не міряне. А восени — ярками і розрахуємось. І батькові добре — з м'ясом буде, і нам менше мороки.
— Вигадав також, — пирхнула Марічка. — Отару біля лісу. Та до нас вовки з усієї округи зберуться. Днювати та ночувати біля овець будеш. А я хочу, щоб мій чоловік поряд зі мною спав.
— Поговорив із бабою,— сплюнув козак. — Голодній кумі лише каша на умі.
Потім замислено оглянув звабну постать дружини, розвернув до себе спиною і з силою плеснув по пружному задку.
— Гаразд… До весни ще є час. Пішли до хати… Щось я й справді змерз трохи. Треба чогось для зігрівання прийняти… А потім можна і у ліжко.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хазяїн Чортового млина, Кулик Степан», після закриття браузера.
