Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Холодна ніжність, Уляна Пас 📚 - Українською

Читати книгу - "Холодна ніжність, Уляна Пас"

814
0
01.04.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Холодна ніжність" автора Уляна Пас. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 66 67 68 ... 71
Перейти на сторінку:

– Я твоя дружина, якщо ти забув, – шепочу. – А Висоцький – просто чоловік, якого я зовсім не знаю. Не бачу причин для хвилювання. Зовсім. 

– А я бачу, – бурчить. – У моїх планах – не відпускати тебе до кінця життя. Я ще не до кінця виправив усе, що наробив, тому навіть не думай від мене йти. 

– А я й не думала, – усміхаюсь. 

– То ти заради цього до Романа ходила? – питає. – Чи є ще щось? 

– Є, – кажу, й усміхатися більше не хочу. Сідаю рівно і продовжую тримати руку Алекса у своїй. – Яр – не син Олега та Світлани. Його всиновили. Висоцький дав мені документи, які це підтверджують. 

– Ти сказала Яру? – хмуриться Алекс. 

– Ще ні, – видихаю. – Я боюсь. Він так їх любив, а тепер втратив. Навіть думати не хочу, як боляче йому буде. 

– Але ж ти розумієш, що сказати треба. 

– Розумію, – киваю. – Я скажу. От тільки з силами зберусь – і скажу. 

– Ти дуже сильна, синичко. Я навіть не здогадувався, наскільки, – шепоче Алекс і погляду з мене не зводить. 

– А мені так не здається, – кажу втомлено. – Я стільки разів плакала. Стільки разів втрачала надію, що все це закінчиться коли-небудь. 

– Це все моя вина, – цідить. – Я був осліплений помстою і не хотів бачити очевидного. Раз за разом робив тобі боляче. Вбивав своєю байдужістю. 

– Досить, – зупиняю його. – Це все у минулому. Я впевнена, що тепер усе буде добре. Ми ж разом. 

– Разом, – видихає. 

Я нахиляюсь до Алекса, і він міцно мене обіймає. І хоча цей чоловік ще дуже слабкий, його обійми дають мені зрозуміти, що він ніколи мене не відпустить. 

Нам ще стільки всього виправляти. Навчитись довіряти одне одному й найголовніше – пробачити все. Не можна жити минулим і бажанням помститися. Воно засліплює і робить боляче тим, хто поруч і не бажає зла, а просто хоче допомогти. 

Кілька днів я практично живу у палаті в Алекса. І як би він не намагався прогнати мене – нічого не виходить. Зараз йому важко, адже вставати поки не можна і тіло просто німіє від одного положення. Я намагаюсь якось його підтримувати. Читаю книги та просто розмовляю. 

За ці дні ми дізналися одне про одного стільки, скільки не знали за весь час знайомства. Виявляється, Алекс гарно грає у футбол і деякий час займався цим видом спорту професійно. Потім обрав бізнес, тому що хотів досягнути чогось у житті. Батьки загинули, а на руках залишилася молодша сестра. 

Слухаючи його, я затамовую подих. Вкотре переконуюсь, що всі ми зранені тим, що було в минулому. З власними розчаруваннями та болем, які не залікувати одним днем. 

Тека з документами для Яра досі лежить тут. Я часто дивлюсь на неї й дуже боюсь знову відкрити. Розумію, що не варто з цим тягнути, але дуже не хочу бути тією, що принесе Яру такі новини. 

В один прекрасний день до палати приходить лікар і пропонує Алексу потроху вставати. Я майже не дихаю, поки дивлюсь за його спробами зробити це. Його біль наче і мені передається. Спина пече, наче її кип’ятком обливають. 

У мене сльози на очі навертаються, і я не можу стримати себе. Алекс помічає, що я не в порядку, і хмуриться. 

– Ти чого, синичко? – питає. – Я йду на поправку. Бачиш? 

Він усміхається, і я теж, тільки крізь сльози. А коли лікар йде – наближаюсь і сідаю поруч. 

– Пообіцяй, що більше ніколи не будеш кидатися під кулі! – випалюю серйозно. 

– Не можу, – відповідає. – Якщо доведеться ще раз тебе захистити – я зроблю це, не задумуючись. 

Ну ось і поговорили.

Алекс повільно нахиляється до мене, щоб поцілувати, а я пересуваюсь ближче, щоб йому зручніше було це робити. 

– Я кохаю тебе, синичко, – видихає мені в губи. – Коли я одужаю, ми з тобою полетимо кудись відпочити. Щоб тільки удвох були, далеко-далеко. 

– Мені подобається, – усміхаюсь. – Думаю, усамітнення нам не зашкодить. 

– Однозначно ні, – відповідає.

1 ... 66 67 68 ... 71
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Холодна ніжність, Уляна Пас», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Холодна ніжність, Уляна Пас"